«На превеликий жаль, нам не вдалося відійти від краю прірви», — констатував Вольфганг Ішингер у неділю, прощаючись до наступного року. Він особисто не почув у виступах чітких рецептів, як зробити світ кращим і більш безпечним, якими повинні бути «превентивні кроки, аби відвернути темне майбутнє».
Українців у першу чергу хвилює їхнє майбутнє. Подобається це комусь чи ні, але українська проблематика випала з топ-тем конференції з безпеки і відійшла навіть не на другий план, а трохи далі. Це видно неозброєним оком. Виступ Президента Петра Порошенка прийшло послухати дуже мало людей. І запитань із залу цього разу не було. Дзвіночок: правильні та емоційні меседжі, на які жваво відгукувалися ще 2-3 роки тому, уже не чіпляють за живе.
Та й у виступах інших керівників Україну згадували здебільшого лише так, між іншим. «Попри те що на Мюнхенській конференції говорять про проблеми безпеки через призму російської агресії, російського втручання у справи, наприклад США, в їхні вибори, вибори у Франції; про спроби втрутитися у вибори в Німеччині, втручання в Сирії; про ключові ролі РФ у підриві кібербезпеки у світі і, безумовно, про їх діяльність в Україні, сама Україна у цьому контексті звучати перестала.
Сьогодні це звучить так: Росія — Європа — світ, а Україна ніби поза цим порядком денним», — зазначила у бесіді з кореспондентом Укрінформу народний депутат України Світлана Заліщук. Вона та ще кілька депутатів ВРУ брали участь у заходах на полях конференції.
«Дійсно, Східна Європа та Україна не відігравали такої ролі, як це було протягом останніх років», — погоджується і директор Німецької ради зовнішньої політики (DGAP) Даніела Шварцер. Вона зазначає, що фокусом цієї конференції стало все ж таки те, як Європа має справлятися в нових умовах зменшення інтересу з боку США, коли сама Співдружність переживає не дуже прості часи.
«Існує чітке розуміння усіх ризиків та загроз, з якими ми стикаємось як у рамках ЄС, так і в його найближчому оточенні, проте немає чіткої демонстрації європейського лідерства», — розводить руками експерт. Треба розуміти так: ну, не до України зараз.
Хоча, звичайно, наївно було б сподіватися, що 4 роки поспіль наш біль буде болем світовим і навіть європейським, коли навколо сьогодні вирують кризи та відбуваються події, які спричиняють для світових лідерів куди більше головного болю. Хоча війну в Україні багато хто продовжує називати якнайгарячішою, однак ставляться до неї все ж таки як до конфлікту малої інтенсивності. Правда, підкреслюють, що врегулювати його потрібно.
Інших, окрім Мінських угод та «нормандського формату», механізмів для цього, на жаль, немає. Зустріч глав МЗС останнього мала б відбутися якраз у Мюнхені, як і минулого року. Ніхто, навіть наш міністр закордонних справ Клімкін, на жодні прориви під час цієї зустрічі не сподівався, але вона була потрібна.
Однак усе відразу пішло шкереберть: від самого початку ходили чутки, що ображений на всіх і вся німецький шеф-дипломат Зігмар Габріель не поїде на конференцію (це чисто внутрішні німецькі сварки).
Потім з’ясувалося, що до Мюнхена не летить французький міністр Ле Дріан. Вирішили зустрічатися «на трьох» плюс французький політичний директор. Але зустріч таки зірвалася через усе того ж Габріеля, який у Берліні проводив прес-конференцію (хоча у Мюнхені він міг розраховувати, мабуть, на ширшу журналістську аудиторію) щодо звільнення журналіста Деніза Юджела, котрого рік тримали в турецькій в’язниці через підозру в підтримці тероризму.
Подія дуже радісна, в Німеччині це було важливою темою. А для Габріеля — частково можливістю зачепитися за пост міністра у наступному уряді. Щоправда, цей факт — під великим сумнівом.
Інсайдерська та офіційна інформація про те, чи відбудеться/не відбудеться «Четвірка», становила солідну частину всіх інформаційних повідомлень із полів конференції. Таки не відбулася — «у зв’язку з напруженим графіком». Як і запланована зустріч Клімкіна з Габріелем.
І все б нічого (усяке буває), але відобідати з російським міністром Лавровим та групою російських і німецьких бізнесменів німецький міністр час знайшов. І виклав їм своє бачення того, як та чому слід знімати санкції. Його позиція щодо поетапного зняття штрафних заходів у новій коаліційній угоді не відображена, але гостям душу, мабуть, зігріла.
Нашою «відповіддю Чемберлену» став Український ланч у той самий день. Його організатором на полях конференції другий рік поспіль виступає бізнесмен Віктор Пінчук та його Фонд — Ялтинська європейська стратегія (YES). Народу зібралося чимало. Стільці, як і торік, довелося доставляти, охочі змогли не лише смачно пообідати, а й послухати іменитих спікерів — усе підтягувалися й підтягувалися.
Змушені дивитися на аудиторію, яка з апетитом жувала, Павло Клімкін, спецпредставник Держдепу США з питань України Курт Волкер, екс-міністр оборони та екс-директор ЦРУ США Роберт Гейтс та діючі міністри закордонних справ Канади Христя Фріланд і Данії Андерс Самуельсен говорили правильні та приємні речі. Не без критики, звичайно, але критики не образливої. Ми й самі знаємо, де й чому гальмуємо.
Із рядів ситої вже на той момент аудиторії коментарі звучали менш приємні. Серед гостей, як з’ясувалося під час дійства, затесалася пара-трійка представників Росії. Але їх уважно вислухали і, звичайно, не здивувалися.
Зате зауваження деяких політиків, котрих можна назвати «адвокатами України», заслуговують на те, щоб задуматися. Наприклад, екс-посла США в ООН Джона Болтона, який зовсім не бачить у потенційній миротворчій місії ООН на Донбасі панацеї та ключа до вирішення проблеми. Скоріше — шлях до заморожування конфлікту.
Або німецького політика, європарламентаря Ельмара Брока, який вказав на те, що розборки між антикорупційними органами в Україні дають привід для хвилювань у середині країни та викликають підозри за кордоном. Політик також розкритикував деякі нові українські закони, серед них — і про освіту, назвавши його «тактичною помилкою», яка дає Росії карти в руки.
Слід визнати, що кількість критиків України на Заході не зменшується.
Однією з інтриг конференції, до того ж не лише для української сторони, стала можлива поява на ній утікача Міхеїла Саакашвілі. В кулуарах перешіптувалися: хтось ніби бачив його — чи то в мюнхенському аеропорту, чи то прямо за сусіднім рогом. Іноземні колеги-журналісти також живо цікавилися цим питанням. Але ні, сенсації не сталося. Схоже, організатори це попередили.
Їм, організаторам, узагалі треба було проявляти неабиякі таланти, щоб розвести високих гостей. Наприклад, представників різних гравців на Близькому Сході. Уся недільна сесія була традиційно присвячена проблемам саме цього регіону.
І, як зазвичай, з трибуни сипалися жорсткі звинувачення один проти одного. В заочній пікіровці брали участь ізраїльський прем’єр Біньямін Нетаньяху, міністри закордонних справ Ірану, Саудівської Аравії, Туреччини. Сипалися звинувачення і навіть погрози.
Більш стриманими емоційно, хоча і зі своїми підколками, були дискусії за участі американських сенаторів, які традиційно з’являються в Мюнхен у чималій кількості, а також сенаторів російських. Експерти з Азії, зокрема китайські, були, звичайно, по-азіатськи ввічливі; ввічливі у своїй незгоді зі звинуваченнями у надмірній наполегливості Китаю у просуванні своїх інтересів.
Отож до баварської столиці наприкінці тижня з’їхалося близько 500 високопоставлених гостей. Обстановка для їх неформального спілкування у різних форматах була створена досить комфортна. От тільки, схоже, розуміння щодо деяких гострих питань більше за останній рік не стало.
Ольга ТАНАСІЙЧУК,
Укрінформ
