Українці не могли стерпіти мовчки такої наруги над ними і вийшли на вулиці і площі своїх міст. Епіцентром протестів став Київ, де в ніч з 29-го на 30 листопада 2013 року проти мирних студентів влада кинула майже 300 озброєних спеціальними засобами бійців «Беркута».
Але така жорстокість не злякала українців. Після цього кривавого побоїща на вулиці почали виходити все більше і більше людей. І вимагали вони вже не лише асоціації з ЄС, а й покарання винних у жорстокому побитті молоді, висуваючи при цьому й політичні вимоги, зокрема відставку уряду. Замість того щоб прислухатися до голосу народу, влада почала ще з більшим завзяттям «наводити конституційний лад».
Спецпідрозділи стали застосовувати проти мирних людей кийки, світлошумові гранати, водомети, інші спецзасоби, внаслідок чого десятки майданівців дістали ушкодження. Та апогею події на Майдані досягли 20 лютого, коли снайпери розпочали прицільний вогонь по мітингувальниках.
— Після перших пострілів, коли почали падати вбиті і поранені, нас уже ніхто не міг зупинити, — згадує ті події тернопільчанин Левко Корчук, якому пощастило тоді вижити. — Ми, протестувальники, які опинились в епіцентрі подій, вирішили так: або ми, або режим на чолі з Януковичем.
Цей день став найтрагічнішим в історії незалежної Української держави. Хто ж вони, Герої Небесної Сотні? Звичайні люди. Українці. І не лише за паспортом, а й за станом душі, які щиро бажали своїй країні кращого майбутнього. Дії цих людей були безкорисливими, вони вийшли на Майдан, щоб захистити насамперед честь України, боротися за майбутнє своїх дітей.
Наприклад, Ñåð­ã³é Áàé­äîâ­ñüêèé, житель Луцька, працював на магістральному нафтопроводі «Дружба». Загинув від вогнепального поранення в легені 20 лютого 2014 року. Незадовго до смерті на своїй сторінці «Вконтакте» процитував слова Левка Лук’яненка: «Нація, яка не готова посилати синів на смерть, не виживе...»
Ðî­ìàí Âà­ðå­íè­öÿ, 35 років. Родом з Яворівського району Львівської області. Незважаючи на те що мав дружину і двох маленьких дітей, поїхав до столиці «допомагати хлопцям». 20 лютого застрелений на вулиці Великій Житомирській.
²ãîð Òêà­÷óê, батько трьох неповнолітніх дітей. У селі про нього розповідають як про надзвичайно працьовиту людину: маючи 3 корови, їздив на заробітки, дбаючи про добробут родини. Дуже любив своїх дітей. Теж загинув.
²âàí Áëüîê. Галичанин. Був справжнім господарем, мав свій невеличкий бізнес, любив допомагати людям. Видав старшу доньку заміж, залишилося ще двоє молодшеньких — син і донька. На Майдан їздив постійно. 19 лютого останній раз поїхав до Києва.
Снайперські кулі обірвали життя Ñåð­ã³ÿ Êåì­ñüêî­ãî, Âî­ëî­äè­ìè­ðà Æå­ðåá­íî­ãî, Àíà­òî­ë³ÿ Æà­ëî­âà­ãè, Àíà­òî­ë³ÿ Êîð­íº­ºâà та десятків їхніх товаришів.
Óñ­òè­ìó Ãî­ëîä­íþ­êó під час подій на Майдані ледь виповнилося 20 років: він був наймолодшим учасником Революції Гідності. До столиці України приїхав у листопаді 2013-го. 30 листопада його жорстоко побили тітушки: на потилиці був шрам, наклали 12 швів. Як тільки рани зажили, знову поїхав на Майдан. Належав до 1-ї, 19-ї, пізніше до 38-ї сотень.
20 лютого 2014 року внаслідок вогнепального поранення в голову загинув. Отримав його, допомагаючи забирати загиблих біля верхнього виходу станції метро «Хрещатик».
Українці пам’ятають тих, хто віддав своє життя за наше світле майбутнє. Вулиці Героїв Майдану з’явились у Вінниці, Дніпропетровську, Кіровограді, Луцьку, Ніжині та інших містах і селах нашої країни. У листопаді 2014 року Київська міська рада перейменувала відрізок вулиці Інститутської, де 20 лютого відбувалися розстріли учасників Майдану, на алею Героїв Небесної Сотні.
Були перейменовані на честь майданівців, які загинули під час Революції Гідності, вулиці, площі, сквери і в інших містах та селах України. Поети і композитори присвятили їм чимало віршів і пісень, серед яких «Герої не вмирають», «Молода кров», «Він іде по воді». Відзнято також багато фільмів, які розповідають про ті події, зокрема «Зима, що нас змінила», «Майдан».
Президент України Перто Порошенко видав Указ «Про вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні», а також ініціював заснування нової державної нагороди — ордена Героїв Небесної Сотні.
Ним нагороджуються громадяни «за мужність, патріотизм, відстоювання конституційних засад демократії, самовіддане служіння українському народу». 20 лютого 2015 року Президент України вручив 107 орденів «Золота Зірка» Героя України родичам загиблих.
Під час Революції Гідності Україна втратила понад 100 кращих своїх синів і доньок. Вони загинули, відстоюючи ідеали демократії, свободи, світле майбутнє України. Маємо пам’ятати про цих людей.

Сергій ЗЯТЬЄВ