Суспільство
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Недiля Березень 24, 2019

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

Четвер, 08 Травень 2014 03:00

Три «горішки» сепаратизму

Rate this item
(0 votes)

РОСІЙСЬКІ ПРОВОКАТОРИ В КОЖНОМУ З ЛАСИХ ДЛЯ СЕБЕ УКРАЇНСЬКИХ РЕГІОНІВ ДІЮТЬ ПО-РІЗНОМУ
Чим ближче до президентських виборів, тим неспокійніше стає в Україні. Фактично, виходить так, що кожен новий місяць приносить нам нові й нові нерадісні звістки з нових і нових українських регіонів. Погляньте самі: березень ознаменувався анексією Криму, квітень пройшов під знаком масових захоплень адміністративних будівель на Донбасі. А травень розпочався жахливим одеським кровопролиттям...
Станом на сьогодні неабияка увага спостерігачів з усього світу прикута до трьох нестабільних українських регіонів. Кожен з них має на те свої причини, які спробуємо з’ясувати. 

Крим: нові реалії напередодні сумних роковин
Після того, як Російська Федерація анексувала цю територію, чимало аналітиків прогнозували, що впродовж, як мінімум, півроку, на півострів так чи інакше постійно навідуватимуться спостерігачі з багатьох куточків світу. Прогнозувався детальний моніторинг істинних настроїв кримчан, зміна їхнього ставлення до офіційного Кремля, підпільної та явної діяльності кримськотатарського народу, котрий ще до так званого референдуму 16 березня рішуче заявив, що відстоюватиме свої права найактивніше, не маючи змоги залишити свою батьківщину.


Утім, спокійного кримського моніторингу так і не вийшло, адже російське керівництво, вочевидь, вважаючи, що на півострові справу вже зроблено, переключило свою головну увагу на східні рубежі України. Події в Слов’янську, Краматорську, Маріуполі та інших містах Донецької й Луганської областей ніби відсунули «кримську аналітику» на другий план.
Однак тамтешня самопроголошена влада сама повернула автономію в епіцентр подій. Причиною стала заборона в’їжджати на півострів моральному авторитетові кримських татар Мустафі Джемільову. У перших числах травня пан Мустафа таки спробував потрапити до Криму. Судячи з того, як активно кілька тисяч його співвітчизників узялися протидіяти силовикам, вочевидь, можна не сумніватися: якби Джемільов вирішив не обмежуватися короткою зустріччю на кордоні Криму з Херсонщиною, він би уже кілька днів перебував на території автономії. Інше питання — чи був би він там на свободі?..
Фактично, 3 травня розпочалася абсолютно нова сторінка стосунків так званої кримської влади (а точніше — найвищого російського керівництва) з корінним народом півострова, котрий, нагадаємо, саме цими днями активно готується до вшанування пам’яті тих, хто був депортований із Криму 18 травня 1944 року.
Напередодні 70-х роковин того сталінського злочину прозвучали заяви нелегітимної прокурорші Криму Наталії Поклонської про можливість... заборони меджлісу кримськотатарського народу. Таке «попередження» ця пані робила нинішньому керівникові меджлісу Рефату Чубарову. При цьому, відразу після її доволі тривалого монологу, сам Рефат-ага заявив, що не виключає можливості свого затримання чи навіть арешту. Небезпідставність подібних сценаріїв уже тепер підтверджується тим, що до багатьох кримських татар, котрі 3 травня прорвалися через кордони силовиків до Мустафи Джемільова, нині масово застосовують штрафні санкції за нібито порушення проведення акцій.
Та й це, власне, не головне. Саме в ці дні російський президент Путін підписав новий «шедевр» тамтешньої законодавчої думки. Ідеться про закон, котрий, по суті, забороняє трактувати події Другої світової війни якось інакше, ніж це свого часу робила радянська історіографія. За порушення передбачається термін ув’язнення до п’яти років.
Напевно, не потрібно нагадувати, що кримськотатарський народ такі шановані нинішнім російським керівництвом радянські «літописці» в унісон іменували зрадниками і «пособниками гитлеровской Германии». Тому неважко передбачити, у що можуть перетворитися наміри кримських татар вшанувати пам’ять депортованих...
Парадокс ситуації ще й у тому, що Росія своїми діями проти кримських татар фактично створює ще одне джерело напруження. Причому, на вже анексованій нею ж території. Схоже, що інших сценаріїв у Путіна просто не існує. Байдуже, проти кого він направлений.

Донбас: антитерористична операція чи псевдореферендум?
На Донеччині та Луганщині упродовж двох останніх тижнів ситуація просто-таки била всі рекорди нестабільності. Чого варта лише недавня заява виконуючого обов’язки президента Олександра Турчинова, що влада не повністю контролює ці два регіони.
Щоправда, саме після цієї заяви антитерористична операція на Донбасі якраз і набрала, бодай, якихось чіткіших обрисів. Бо все, що тут відбувалося до 2 травня, більше нагадувало події в Криму, коли регіон повільно, але впевнено «вислизав» з-під контролю.
Хтозна, можливо, в Києві нарешті усвідомили, що 11 травня для Донеччини та Луганщини може (знову ж таки, за аналогією) остаточно перетворитися на таку собі точку неповернення, як це сталося після 16 березня з Кримом. Байдуже, якими будуть істинні цифри «явки» та «підтримки» ідеї відокремлення від України. Російських ляльководів цікавить зовсім не реальність, а факт проведення такого «референдуму».
Зрештою, зараз з’являється все більше доказів того, що й у Криму підтримка ідеї про приєднання до РФ була ще мізернішою, ніж прогнозували найбільші проукраїнські оптимісти. Скажімо, кілька днів тому на сайті Ради при президенті РФ з питань розвитку громадянського суспільства та прав людини з’явилася інформація, буцімто на кримському псевдореферендумі за приєднання до Росії проголосувало усього... 15 відсотків мешканців півострова.
Таку сенсаційну (?) новину прибрали доволі швидко, однак, за повідомленням ТСН-тижня, правозахисниця Світлана Ганнушкіна, котра тривалий час відстежувала кримські настрої, заявила, що Росія просто-таки оскандалилася з кримською кампанією. За даними згаданої президентської ради, загальна явка кримчан на так званий референдум 16 березня сягала 30 відсотків. І лише половина з них підтримала приєднання Криму до РФ.
Та повертаючись до ситуації на Донбасі, можна констатувати: тут навряд чи можна зібрати навіть такі результати. Причому лідери сепаратистів, котрі ніколи не були помічені у великій дружбі з логікою, нині б’ють усі рекорди. Слідом за своїми кремлівськими господарями вони на кожному кроці повторюють, що президентські вибори в Україні не можна провести, адже ситуація в державі — нестабільна (власне, якраз саме завдяки їм!) Але коли мова заходить про «референдум», то тут для «мирних протестувальників із зенітними ракетами» немає жодних перепон...
Про референдум продовжують говорити (хоча й трішечки менше) навіть після того, як у ніч на 2 травня в околицях Слов’янська та Краматорська розпочалася значно дієвіша спецоперація. Говорити про її успішне завершення, звісно, ще зарано, особливо враховуючи палке бажання сепаратистів «відсвяткувати» 9 Травня новими «досягненнями». А для цього в регіон постачається активна підтримка з боку Росії — кордони ж бо на східному рубежі в Україні й досі доволі діряві.
До речі, цілком імовірно, що напередодні Дня Перемоги провокатори спробують потрапити не лише на східні терени нашої держави. Скажімо, віце-спікер Верховної Ради Руслан Кошулинський заявив, що такі «гастролери» нині масово рушили в західні області, зокрема на Львівщину. А відомий військовий експерт Дмитро Тимчук днями надав підтвердження перекидання російських провокаторів із Придністров’я та Криму.
З іншого боку, певні успіхи в нинішній антитерористичній операції справді помітні, що спровокувало нову хвилю «праведного гніву» у виконанні російських офіційних осіб. Більше того, на Донеччину завітав давній знайомий України — спеціальний представник Путіна Володимир Лукін. У лютому 2014-го саме цей пан був посередником з російського боку під час найактивнішої фази переговорів Віктора Януковича з міжнародною спільнотою.
Нині ж Володимир Лукін доволі показушно вивіз зі Слов’янська захоплених терористами спостерігачів ОБСЄ. Однак на цьому «місія» Лукіна й завершилася. Міфів російської пропаганди про те, що Донеччина сьогодні заповнена представниками Правого сектора чи іншими патріотично налаштованими українськими угрупованнями, він не розвіяв, адже такої задачі перед кремлівським правозахисником ніхто й не ставив.
Натомість, після більш тісного знайомства українських військових із терористами, з’ясовується, що, принаймні, на півночі Донецької області діють дуже серйозно підготовлені бойовики. Наприклад, за словами радника міністра внутрішніх справ Станіслава Речинського, в регіоні нині перебуває близько восьми сотень бойовиків з Російської Федерації. Для порівняння пан Речинський навів цікаві факти: під час першої чеченської війни, при облозі Грозного, там діяло удвічі менше штурмовиків. Як бути з цією проблемою, поки що остаточно не знає ніхто. Навіть усюдисущий Фейсбук Арсена Авакова учора повідомляв лише про 30 загиблих сепаратистів. Про тих, що втекли, — поки ні слова. Відтак можна передбачити, що більшість бойовиків так і залишається на все ще контрольованій ними території. Щоправда, як запевняють українські силовики, у щільному оточенні.

Одеса: не до сміху...
Напевно, одним із найцинічніших занять у світі є вимірювання та порівняння кількості жертв. Однак, хоч би хто що говорив, а проведення антитерористичних операцій майже неодмінно тягне за собою втрату людських життів. На Донеччині полягло четверо військових, декотрих із них уже й поховали.
Але те, що трапилося 2 травня в Одесі, не піддається здоровому аналізу. Майже п’ятдесят трупів упродовж кількох годин — це жахіття навіть за нинішніми революційними мірками...
Важко не погодитися з тими, хто нині всіляко підкреслює: партійні квоти при призначенні нинішньої української влади стали одним із тих факторів, котрі забезпечили бездіяльність одеської міліції під час масових травневих безладів.
Фактично перлину біля моря (як часто називають Одесу) від сепаратистів урятували прості одесити. Цілком імовірно, що якби не рішучість патріотично налаштованих громадян міста, на чолі яких опинилися одні з найпасивніших, за футбольними мірками, — фанати «Чорноморця», то сьогодні Одеса вже була б схожою на великий Слов’янськ чи Краматорськ.
Оргвисновки, котрі нині робить столична влада, вочевидь, є дещо запізнілими. Принаймні, колишній «регіонал», а нині — один із ключових борців за єдину Україну, одесит Олексій Гончаренко ще кілька тижнів тому прогнозував: у разі активних заворушень міліція може бездіяти. Утім, навіть він не передбачав, що окремі міліціянти матимуть на рукавах однакові з проросійськими активістами червоні стрічки...
Одне з ключових спостережень за підсумками жахливих подій в Одесі — їхні організатори максимально хотіли наблизити їх до... подій столичного Майдану. Тільки те, що в Києві відбувалося упродовж кількох місяців, в Одесі сталося протягом дня. Це й пожежа в Будинку профспілок, і така величезна кількість загиблих... Дехто навіть уже почав називати людей, котрі втратили життя 2 травня, «одеською півсотнею».
Звісно, більшість загиблих в Одесі, з причин, які, мабуть, також варто згодом з’ясувати, перебували якраз у проросійському таборі. Тим більше поваги викликали українські патріоти, котрі після того, як будинок профспілок на площі Куликове поле запалав, намагалися врятувати своїх опонентів від вогню.
Експерти збігаються на думці, що й в одеській «симфонії» ще не прозвучав останній «акорд». Зокрема, подив викликало намагання обласної влади зібрати сесію облради 4 травня, відразу після поховання перших загиблих. Вочевидь, розрахунок був на те, що екстремісти знову намагатимуться організувати побоїще. Або й більше — захопити приміщення обласної державної адміністрації чи мерії міста.
Відучора на Одещині — новий керівник. Володимира Немировського в. о. президента України Олександр Турчинов своїм указом звільнив. А місце Немировського посів позафракційний депутат Ігор Палиця. До Одеси він, щоправда, особливого відношення не має, адже обирався по одному з мажоритарних округів Волинської області. Натомість Палицю називають одним з найближчих людей до Ігоря Коломойського, котрому ось уже майже два місяці вдається утримувати лад на Дніпропетровщині — ще одному потенційно привабливому для сепаратистів та терористів регіоні України. Так чи інакше, а поки що це нове призначення аналітики розцінюють як спірне.
Слід також зазначити, що Росія веде проти України не лише відкриту інформаційну та приховану терористичну війни. Не припиняється й намагання використати економічні важелі впливу. Не випадково ж «Газпром» виставив рахунок в 11,5 мільярда доларів за невибране торік «Нафтогазом» блакитне пальне. Помітні й усілякі намагання ставити палиці в колеса на шляху до наміченого реверсу газу зі Словаччини в Україну.
Задекларованої Прем’єр-міністром Арсенієм Яценюком рішучості звернутися до Стокгольмського арбітражу для судового оскарження газових контрактів 2009 року поки що явно недостатньо. Утім, оборонятися від північних сусідів на економічному фронті Україні не звикати. Але поки що, передусім, варто дбати усе ж таки про захист військовий.

Ярослав ГАЛАТА 

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».