Суспільство
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Субота Листопад 17, 2018

Шановні читачі! 15 червня газеті "Демократична Україна

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років! 

Редакційна колегія

П'ятниця, 01 Липень 2016 20:09

«Слава Богу, що в Україні є такі люди»

Rate this item
(0 votes)

Пе­ред втор­гнен­ням в Ук­раї­ну пу­тін­ські екс­пер­ти, ма­буть, до­по­ві­ли сво­єму вож­дю про жа­лю­гід­ний стан ук­ра­їн­сько­го вій­ська. І гос­по­дар Крем­ля, роз­по­чав­ши ре­алі­за­цію про­ек­ту що­до про­су­ван­ня так зва­но­го русь­ко­го ми­ру на за­хід, спо­ді­вав­ся на бліц-криг. 
Та не так ста­ло­ся, як га­да­ло­ся: Зброй­ним Си­лам, ін­шим вій­сь­ко­вим фор­му­ван­ням по­ча­ли до­по­ма­га­ти міль­йо­ни пе­ре­січ­них укра­їн­ців.

 

Волонтери часто ризикують, як і бійці...
За більш ніж два роки неоголошеної війни у нас виникли сотні волонтерських організацій, під дахом яких працюють люди, різні за соціальним статусом, професіями і політичними та релігійними переконаннями. Попри ці розбіжності, перед смертельною загрозою, що нависла над країною, вони об’єдналися.

Відомий шоумен Сер­гій При­ту­ла і соліст групи «Антитіла» Та­рас То­по­ля — одні з них. Сергій, наприклад, допоміг бійцям 8го полку спецпризначення, 80ї і 81ї окремих аеромобільних та 93ї окремої механізованої бригад, а також 73го морського центру спецпризначення. Чим саме? Автомобільною та іншою технікою, тепловізорами, кевларовими шоломами і бронежилетами. Зараз Сергій фінансує реабілітаційний центр в одному з обласних центрів, під дахом якого бійці, які зазнали в районі бойових дій психологічних травм, повертаються до нормального життя.
Лише протягом 2014–2015 років на потреби бійців, котрі воювали на Донбасі, артист витратив близько двох мільйонів гривень. Щодо поточних витрат, то, за словами Сергія, він «ще не рахував».
Тарас Тополя спільно зі своїми однодумцями, зокрема Сер­гі­єм Ву­си­ком, Ка­те­ри­ною Оле­ною Не­чає­ви­ми, зібрали майже 5 мільйонів гривень. За них придбали бронежилети, тепловізори, ліки, автомобільні шини, яких у 2014 році теж бракувало. І розвезли все це майно по частинах і підрозділах, які найбільше його потребували.
Серед волонтерів часто можна зустріти представників так званого середнього класу — людей, які, маючи невеличкий бізнес, почуваються в цьому житті більшменш упевнено. Ми­хай­ло Омель­чен­ко — один із них. Він — власник станції технічного обслуговування. Коли почалася антитерористична операція, чоловік, незважаючи на похилий вік, теж вирішив долучитися до неї.
— Хіба можна спокійно спостерігати за тим, як ворог плюндрує твою землю, сіючи навколо смерть і розруху? — сказав Михайло Володимирович. — Тож і я не всидів біля телевізора.
Служити випало у 12му мотопіхотному батальйоні «Київ». За словами командирів, цей немолодий уже вояк проявив себе з найкращого боку. Незважаючи на шалені обстріли «градами», зумів евакуювати з поля бою кілька пошкоджених автівок. Переконавшись у сумлінності та високій фаховій підготовці пана Михайла, його призначили виконувачем обов’язків начальника автослужби. Перед тим, як демобілізуватись, Михайло Омельченко... подарував своєму підрозділу три автомобілі!
— Хлопцям вони більш потрібні, ніж мені, — сказав він, пояснюючи дружині свій вчинок.
Благодійною діяльністю займаються різні люди. Здебільшого вони не мають великих статків. Натомість у них — добрі серця, є розуміння важливості тієї справи, яку вони роблять для Української держави і всього суспільства.
Приміром, викладачі та інструктори з практичного водіння Долинянської автошколи, що на Кіровоградщині, відремонтували для танкістів кілька автомобілів, а також подарували їм «Москвича» і «УАЗа», відправили кілька гуманітарних вантажів: продукти харчування, зимову білизну, засоби особистої гігієни.
«Нагодуй солдата» — так називається волонтерська група, до складу якої входять жінкихарків’янки. Серед них можна зустріти викладачів, медичних працівників, музикантів, підприємців. Щомісяця вони готують 500–600 сухих наборів для приготування перших страв, а також високоенергетичних.
— Спочатку ми зробили кілька сухих заготовок для борщу і віддали їх нашим солдатам, — розповіла координатор групи Те­тя­на Хар­лан — Скуштувавши приготовленого з них борщу, хлопці залишилися задоволеними.
До наборів входять крупи, дбайливо висушені дрібні шматочки різних овочів, а також суміші пряностей. Не обходиться, звичайно, і без моркви, картоплі, цибулі.
Окрім сушених супів, волонтерки з «Нагодуй солдата» розфасовують сухофрукти та каші, для заварювання яких достатньо кілька хвилин. Для розвідників, спецпризначенців готують арахісову, шоколадну та імбирнолимонну пасти, розфасовуючи її у тюбики. І військовики, вирушаючи на спецзавдання, зокрема в тил ворога, де немає жодної можливості приготувати їжу на вогнищі, беруть цю досить поживну пасту із собою.
За часів колишнього СРСР Ана­то­лій Іль­чен­ко за своє вільнодумство провів у психлікарні 30 місяців. Після розпаду імперії звернувся до суду з проханням виплатити компенсацію за моральні і фізичні страждання. В результаті тривалого розгляду його позов задовольнили — чоловік отримав 37 тисяч гривень. Незважаючи на похилий вік і підірване здоров’я, пан Анатолій витратив їх не на власні потреби, а віддав бійцям, які беруть участь в антитерористичній операції.


За во­лон­тер­ство — від­зна­ка і го­дин­ник від мі­ніс­тра обо­ро­ни
З початком неоголошеної війни Росії проти України у військовомедичних закладах, куди вступали поранені, почали з’являтися цивільні люди. Різного віку, в тому числі й поважного, які зверталися до лікарів з єдиним запитанням: чим можемо допомогти пораненим? І навіть коли їм говорили, що все необхідне для лікування бійців є, вони, залишивши медзаклад, за хвилин 20–30 поверталися. З валізами, набитими фруктами, печивом, різними смаколиками.
— Ми з перших днів бойових дій на Донбасі почали приймати поранених, — сказав заступник начальника Національного військовомедичного клінічного центру МО «ГВКГ» по роботі з особовим складом полковник Геннадій Перов. — Незважаючи на те, що у нас було практично все потрібне для надання їм допомоги, я вдячний волонтерам, які стали для нас першими помічниками.
Юлія Се­ме­нецьЗа словами Геннадія Борисовича, вони допомогли поліпшити побутові умови в палатах, біля відділень хірургічного профілю побудували пандуси, значно полегшивши пересування бійців на інвалідних візках тощо. До цієї благородної справи долучилися як державні структури, так і громадські організації, небайдужі люди. Особливо офіцер вдячний Юлії Се­ме­нець, яка від самого початку АТО є організатором і координатором волонтерської роботи у Центрі.
— Ця тендітна жінка допомогла і продовжує допомагати — спільно з такими ж небайдужими людьми — багатьом нашим пацієнтам — пораненим бійцям, котрі проходять лікування, — зазначив полковник Геннадій Перов. — І вони їй за це щиро вдячні.
Сама Юлія досить скромно оцінює свою роботу, вважаючи, що бійці на передовій для України роблять у сотні разів більше.
— Волонтерити я почала ще під час подій на Майдані, — розповіла вона. — А коли почалася проти нас агресія, опинилася в Центрі. На перших порах роботи тут вистачало. Не вдаватимусь у подробиці, але разом зі своїми однодумцямиколегами ми робили все можливе, щоб спільно з командуванням Центру успішно розв’язувати проблеми.
Нині активні бойові дії не ведуться. Тож бійців у Центрі — порівняно з тим періодом — значно менше. А тоді, влітку 2014го, тут лікувалося близько тисячі чоловік. Одночасно. Чимало з них отримали тяжкі поранення і мали ускладнення, тож роботи вистачало. Вважаю, що ми надали закладу суттєву допомогу.
Во­ло­ди­мир Со­ло­вей — заступник голови однієї зі столичних громадських організацій. Незважаючи на завантаженість повсякденними справами, він організував співпрацю з благодійним фондом «Овес», який допомагає пораненим бійцям у вирішенні найболючіших проблем, зокрема щодо протезування.
— Наші зусилля спрямовані на збір пластмасових кришечокзакруток, — розповів Сергій Володимирович. — Вони дробляться на гранули і використовуються як сировина або продаються, а виручені кошти спрямовуються на протез для конкретного бійця.
У цій акції, до речі, беруть участь тисячі небайдужих людей, насамперед зпоміж учнівської та студентської молоді. За словами активістки фонду Наталі Тарасової, в Україні на сьогодні налічується близько 900 пунктів збору, здебільшого в школах. У Києві, зокрема, ця робота проводиться під патронатом викладачів предмету «Захист Вітчизни». Найбільш активною вона є в Подільському, Дніпровському та Деснянському районах. Особливо в школах, де викладачами дисципліни «Захист Вітчизни» Сер­гій Са­вен­ко, Олек­сандр Ан­дро­щук Дмит­ро Шве­дов.
За словами пані Наталі, «Овес» уже допоміг з протезуванням Сергію Тимощуку — бійцю 80ї аеромобільної бригади, Дмитрові Кравчуку, Андрію Усачу та іншим військовослужбовцям, котрі дістали тяжкі поранення при захисті територіальної цілісності нашої країни.
Під час спілкування з бійцями — учасниками антитерористичної операції — можна почути багато вдячних слів на адресу парамедиків — людей, які надають їм допомогу. Юлія Шев­чук — одна з них. Ще під час подій на Майдані вона приносила протестувальникам гарячий чай, бутерброди.
Звісно, що з початком антитерористичної операції дівчина теж не залишилася стороннім спостерігачем за подіями на сході, вирішила допомагати бійцям. Але перед тим, як вирушити на Донбас, протягом кількох місяців відвідувала курси домедичної допомоги, де навчилася азам надання першої допомоги — як зупинити кровотечу, стабілізувати загальний стан пораненого тощо. Потім стала активним членом низки громадських організацій, серед яких — «Медичний корпус» та ASAP RESCUE.
— Головним нашим завданням є надання допомоги бійцям усіх частин та підрозділів, які перебувають у зоні проведення АТО,— розповіла студенткашестикурсниця Національного університету ім. Т. Шевченка. — Для цього маємо власний логістичний склад, де зберігаються медичні препарати, потрібне обладнання.
Ольга Башей з орденом княгині ОльгиЗа нашого сприяння чимало батальйонних медпунктів доукомплектовані усім необхідним, беремо участь і в підготовці бійців, проводячи з ними тренінги з польової тактичної медичної допомоги, евакуаційну та профілактичну роботу серед бійців та цивільного населення тих районів, куди «швидка» просто не поїде. На нашій базі розміщена сучасна мобільна стоматологія.
...Очікуючи на пораненого бійця — на Артемівському напрямку — потрапила під мінометний обстріл. Отримавши мінновибухову травму, Юля продовжувала надавати допомогу бійцям, які теж дістали ушкодження.
Після цього проходила лікування в Національному військовомедичному клінічному центрі МО України. Міністр оборони України, генерал армії Степан Полторак, відвідавши дівчину, нагородив Юлію Шевчук відзнакою Міністерства оборони України «Знак пошани» та іменним годинником.
Оль­га Ба­шей до початку АТО працювала помічником столичного нотаріуса. Довідавшись від знайомих про ті проблеми, які дошкуляють захисникам країни, вона теж стала волонтеромпарамедиком. Дивлячись на цю тендітну дівчину, не віриться, що вона працювала на передньому краї, врятувала не одне солдатське життя.
— Зупиняти кровотечу, надавати різнобічну медичну допомогу я навчилася вже на фронті, — повідомила Ольга. — Спочатку було боязно, особливо під час обстрілів «градами», але ж комусь потрібно це робити. А хіба нашим хлопцям під «градами» легше?
У розпал бойових дій Ольга, окрім надання практичної допомоги, формувала списки поранених і загиблих, клопотала про нагородження вояків.
— Слава Богу, що в Україні є так багато мужніх і благородних людей, які ризикують часто життям не менше, ніж ми, бійці, — зізнався в розмові зі мною сержант Юрій Сав­ко — боєць однієї з десантних частин. — Я не знаю, що б ми робили без них. Особливо у перші дні і місяці цієї неоголошеної війни.
Такі слова, погодьтеся, потрібно заслужити, і вони дорого коштують...
Сергій ЗЯТЬЄВ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».