Більше того, я був і залишаюся переконаний: після того, як ВР АРК відправила у відставку уряд Анатолія Могильова, в українського парламенту з’явилися підстави для розпуску Верховної Ради Криму. Нині модно говорити, що рішення цього органу відбуваються під дулами автоматів. Я б сказав, що все відбувається під захистом цих автоматів, адже так зване кримське керівництво узяло твердий курс на відвертий сепаратизм.
Якби ВР України відразу проголосувала за рішення про розпуск, це б ще більше делегітимізувало всі наступні рішення кримського парламенту. Їхні рішення й так — нелегітимні, але такий рішучий крок загальноукраїнських політиків подіяв би на кримське суспільство, якщо хочете, «протверезив» би його від нинішнього зомбування.
Так само я вважаю, що українські силовики, зокрема Арсен Аваков та Валентин Наливайченко, мали б діяти значно рішучіше, коли на території Криму перебував Віктор Янукович. Його конче потрібно було арештовувати, незважаючи ні на що. А ми лише чули пояснення про побоювання якогось надмірного сплеску в автономії. Ось — тепер ми отримали справжній «сплеск», який незрівнянно сильніший.
Ще один блок запитань: чому в перший же день протистоянь з РФ не було закрито Керченську поромну переправу? Фактично, п’ятою колоною виступили так звані козацькі формування на півострові. Та ніколи в історії Криму не було ніяких козаків! Ми бачили, як у Криму висаджувалися кубанські козаки, і їхня кількість доходить до п’яти тисяч... Нині, коли російських військових тут ще більше, це, можливо, й не так актуально, але в перші дні конфлікту ці козаки наробили тут чимало лиха. Та й нині продовжують — скажімо, прокуратуру Криму блокують кубанські козаки.
В останні дні лютого був перший етап, коли влада мала діяти жорстко. Другий етап настав після того, як усе російське керівництво відмовилося визнавати своїми військових, що нині безперешкодно пересуваються півостровом. Це говорили і Путін, і міністри — оборони Шойгу та закордонних справ Лавров, і Валентина Матвієнко як представниця законодавчого органу... А раз так, то цих людей інакше, як терористів, розглядати не можна. Відтак вважаю, що потрібно було діяти на їхню нейтралізацію. Але цього також не відбулося.
Усе це я веду до того, що мимоволі складається враження: Крим Україна вже здала. Але тоді про це, принаймні, треба чесно сказати. Я дуже хочу, щоб такі побоювання виявилися помилковими. Однак українська влада мусить діяти рішуче. Часу залишилося обмаль — після проведення цього дійства, яке вони іменують «референдумом», ситуація ще більше накалятиметься.
— Цими днями від російської сторони були помітні кроки в бік кримськотатарського населення. Скажімо, Володимир Путін спілкувався з Мустафою Джемільовим. А ВР АРК ухвалила низку рішень, про які татари, ще тиждень-два тому, вочевидь, не могли й мріяти... Позиція щодо бойкотування псевдореферендуму після цього не зміниться?
— Звісно ж, ні. Це — не що інше, як маніпуляції, спрямовані саме на те, щоб ми відмовилися від бойкоту. Тільки в разі скасування рішення про бойкот цього дійства кримськими татарами, псевдореферендум може бути хоч якось легітимізований. Ми ж чітко заявили, що не підемо на такий крок. Як і досі, ми закликаємо ВР АРК відкликати всі незаконні рішення, починаючи від 27 лютого. А керівництво Росії має вивести свої війська з Криму.
Що ж до рішень, які гарантують права кримськотатарському народу, то вони справді давно назріли й перезріли. Але все має відбуватися у правовому полі України, враховуючи її територіальну цілісність.
— Мустафа Джемільов заявляв про готовність кримських татар формувати свої загони самооборони. Вони вже формуються?
— Після 27 лютого меджліс кримськотатарського народу посів таку позицію: ми дотримуємося спокою, але при цьому забезпечуємо безпеку охорони своїх місць компактного проживання. У нас напрацьовано також план «Б» забезпечення безпеки для кримських татар. Щоночі в містах Криму чергують народні дружини з представників татарського населення. Це — десятки тисяч наших співвітчизників, котрі є спостерігачами на вулицях. Я підкреслюю: зброї ні в кого з них немає. Ми лише контролюємо ситуацію на місцях, зокрема в місцевих меджлісах. Як розвиватимуться події далі — побачимо, ухвалюватимемо рішення за фактом, адже наступ по всій території півострова триває. Зокрема, й на місцеву владу в районах, селищах...
— Упродовж кількох останніх днів на помешканнях кримських татар невідомі залишали якісь знаки. Що це може означати і як ви на це реагуєте?
— Гадаю, що це — такий спосіб тиску. Щось подібне кримські татари уже переживали в далекому 1989 році. Потім це переросло у відверту агресію. Але тепер я можу сказати одне: будь-які спроби застосування сили до представників нашого народу зустрінуть гідну відсіч.

Ярослав ГАЛАТА, з Криму