А яка існує перешкода? Закон України «Про нагороди» передбачає, що «Герой України» може присвоюватися виключно громадянам України. Тобто, по суті, Президент пообіцяв матері загиблого Героя Революції гідності подати законопроект про внесення двох слів до Закону України «Про нагороди». Президент має право подавати свої законопроекти як невідкладні. Як на мене, такий законопроект заслуговує на невідкладність. Утім, від Адміністрації Президента такого законопроекту не надійшло...
Врешті, відповідний законопроект зареєстрував позафракційний народний депутат України Андрій Білецький. У подальшому ми дізналися, що так само зробила депутатка від «Самопомочі» Анна Романова. Ми об’єднали наші зусилля, заручилися підтримкою фракції БПП. Однак і за таких умов, за підтримки профільного Комітету Сергія Власенка ми не змогли досі добитися потрапляння «поправки імені Михайла Жизневського» до порядку денного сесії Верховної Ради України.
Утім, увічнення пам’яті Локі (псевдо Михайла на Майдані) є для нас справою честі. І тому ми пішли далі. У поданому нами законопроекті про перегляд системи нагород нагорода, яка має вручатися іноземцеві, якому присвоєно звання Героя України, має носити назву «Зірка Михайла Жизневського».
Я говорив про «Зірку Михайла Жизневського» для Героїв України — іноземців. Для Героїв України — наших громадян ми пропонуємо запровадити «Зірку князя Святослава Хороброго» за бойові заслуги і «Зірку академіка Вернадського» — за наукові та трудові досягнення. Також ми пропонуємо запровадити цілий ряд бойових медалей.
Крім того, нами запропоновано два бойових ордени: «Князя Костянтина Острозького» за успішну військову операцію стратегічного значення, у тому числі проти переважаючих сил противника, а також «Гетьмана Петра Сагайдачного» — за військову операцію, яка привела до значної поразки ворога. Існуючим орденом «Княгині Ольги» ми пропонуємо нагороджувати матерів, які втратили на фронті єдиного сина чи всіх синів, — іншими словами, втратили все!
Чому я тут говорю про нагороди? Нагородження героя означатиме встановлення для нього й відповідних соціальних пільг і гарантій. Ми просимо у суспільства підтримки цих наших законотворчих ініціатив.
— Пане Ярославе, наш соціум радикалізується у поглядах. Останнім часом багато громадян, серед них і державні діячі, висловлюють впевненість у нагальній необхідності відновлення військових трибуналів із запровадженням смертної кари.
— До 2010 року в Україні існували спеціалізовані військові суди, які розглядали кримінальні справи щодо злочинів, вчинених військовослужбовцями. Із запровадженням судової реформи військові суди були ліквідовані, відповідні категорії справ були передані до компетенції судів загальної юрисдикції.
У рішення про відновлення вертикалі військових судів є свої плюси і мінуси. Плюс у тому, що чим вужчою є спеціалізація судді, тим точніше він може розібратися у предметі. У справах про військові злочини є дуже багато своєї специфіки. Треба орієнтуватися і у статутах, і у міжнародному гуманітарному праві. Дуже багато справ пов’язано з державною і військовою таємницями. Те, що справа містить таємницю, тягне за собою цілу низку організаційно-технічних заходів. Мінус — це витрати на відповідний сервіс військових судів.
Я — прихильник повернення смертної кари як вищої міри покарання. Такі склади злочинів, як, наприклад, зґвалтування за обтяжуючих обставин, деякі види вбивств, тероризм, державна зрада, розкрадання державних коштів у великих розмірах, деякі військові злочини, приміром посадова халатність генерала, що потягла за собою великі людські втрати тощо, мають містити смертну кару як один із варіантів покарання.
Є таке поняття — «загальна превенція». Тобто сам факт того, що за це можуть розстріляти, стримує 25–30% потенційних злодіїв від відповідного вчинку. При цьому все ж слід зважати на те, що наша правоохоронна й судова системи наскрізь корумповані. Це явно збільшує ризик так званої судової помилки. Тому такі зміни слід запроваджувати спільно із системними заходами з одужання від корупції, а рішення про запровадження смертної кари приймати на всеукраїнському референдумі.
Яна ЛАДОМСЬКА