Військо
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
П'ятниця Березень 22, 2019

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 19 Вересень 2014 03:00

Нам конче потрібні підрозділи, здатні боротись із диверсантами...

Rate this item
(0 votes)

Як бу­ти Ук­раї­ні, що опи­ни­ла­ся між вій­ною та ми­ром? У ко­го і де шу­ка­ти до­по­мо­ги, як­що санк­ції США та Єв­ро­со­юзу не зму­сять аг­ре­сив­ну Ро­сію ви­вес­ти свої вій­сь­ко­ві під­роз­ді­ли з те­ри­то­рії на­шої дер­жа­ви? Чи ри­зик­не Пу­тін йти вглиб Ук­раї­ни?
На ці та ін­ші не менш ак­ту­аль­ні за­пи­тан­ня ре­дак­ція по­про­си­ла від­по­віс­ти Ва­лен­ти­на Бад­ра­ка — ди­рек­то­ра Цен­тру до­слі­джень ар­мії, кон­вер­сії і роз­збро­єн­ня.

— Згідно з інформацією деяких американських аналітичних структур, з якими наш Центр давно підтримує партнерські відносини, Путін давно готувався до нинішніх подій, — говорить Валентин Володимирович. — Він, між іншим, цього і не приховував, вважаючи Україну якимось непорозумінням і натякаючи, що «його потрібно усунути».
Подібні заяви повинні були відразу насторожити вище керівництво країни. Але воно продовжувало прогинатися, висловлюючись армійською термінологією, перед північним сусідом і цим самим усіляко демонструючи дружбу «між двома братніми народами». Подружилися...


— А чим ми могли зарадити вторгненню, що сталося? Дипломатичними кроками? Так Путіну начхати на них...
— Я вам не про дипломатію кажу, а про ті заходи, які мають військове забарвлення і які вживаються в усіх державах, котрі поважають себе. Якщо більш конкретно, то нам, враховуючи уроки історії, треба було ще з початку 90-х передбачати такий розвиток подій і зміцнювати свою оборону. Розумію, що тягатись у військовому сенсі з росіянами складно, але ж ми взагалі фактично втратили армію.
Я впевнений на усі 100%: коли б Путін знав про сильне армійське угруповання в Криму, сильні спецслужби на цьому півострові, то не діяв би так нахабно. А так, будучи добре поінформованим про те, що на озброєнні наших ВМС усього кілька більш-менш боєздатних кораблів, і пішов ва-банк.
Ну а щодо сходу країни, то саме там Україна повинна була мати найбільш численне, найбільш боєздатне військове угруповання, враховуючи усьому світу відомий факт: звідти, зі сходу, нам найбільше загрожували. Навіть школяр, який добре навчається, скаже, що росіяни багато лиха заподіяли нам за час наших відносин.
— Нога російського вояка попри всі запевнення деяких політологів, що цього ніколи не станеться, все ж переступила наш кордон. Що далі? Невже президент Росії настільки неадекватна людина, що здатна ледь не спровокувати третю світову війну?
— Дехто висловлює сумніви у психічному стані Путіна, мовляв, дах їде у чоловіка, тому і загрався у «війнушки». Так ось, учені-психіатри, у тому числі і Семен Глузман, стверджують, що з психікою у нього все гаразд. Але головокружіння від успіхів все ж є. Маю на увазі його надзвичайно високий рейтинг серед росіян, щиру підтримку значної частини народу будь-яких дій свого вождя, навіть безглуздих.
До того ж він давно бажає увійти в історію як збирач земель руських, хоча насправді ці землі ніколи не були російськими. На додачу не слід забувати і про оточення Володимира Путіна, в якому є багато прихильників жорсткого ставлення до України, мовляв, українці відбилися від рук і слід поставити їх на місце. Є у цьому оточенні й люди помірковані, які навчилися мислити європейськими категоріями, ті, хто боїться через запроваджені санкції втратити статки, «нажиті тяжкою працею».
— Що залишається робити Україні, маючи такого непередбачуваного, агресивного сусіда? Європа не кине нас у біді?
— Ми якось сліпо увірували в те, що Європа завжди протягне руку допомоги. І, варто сказати, підстави для цього були, оскільки Україна входить до багатьох європейських структур, має дружні відносини з усіма країнами, ніколи не дозволяла гострих випадів на їх адресу тощо.
Та виявилося, що нас просто водили за ніс. Нині всі ми бачимо, що Європа пасує перед Кремлем, побоюючись різко втрутитись у ситуацію і дати Путіну, як у нас кажуть, по зубах. Загалом Північноатлантичний альянс на європейському континенті є найбільш вразливим за всю історію його існування.
Щодо допомоги інших країн, то її треба шукати насамперед у Сполучених Штатах Америки. Я ніскільки не ідеалізую цю країну, але так уже історично склалося, що саме американці не дозволили радянським вождям поширити свій вплив на всю планету.
Приміром, коли після Другої світової війни в Греції місцеві комуністи за активної підтримки СРСР розпочали бойові дії проти урядових військ, то саме США надали уряду Греції потужну фінансову допомогу. Це дозволило йому розгромити прорадянськи налаштованих комуністів. Дії останніх дуже нагадують дії теперішніх терористів на Сході України.
Нам потрібно домагатися, щоб США визнали Україну як свого союзника. Тоді ми, не будучи членами НАТО, зможемо отримувати значну військову допомогу з-за океану. Зауважимо, що Збройні Сили вже дещо отримали, наприклад продовольчі пайки, бронежилети, тепловізори. Всього на суму близько 30 мільйонів доларів.
Особисто мене тішить повідомлення міністра оборони Валерія Гелетея про те, що йому вдалося досягти з деякими країнами світу домовленостей щодо постачання нашому війську високоточної зброї, в тому числі засобів протиповітряної оборони. Якщо така допомога буде надана, то бойова спроможність ЗС України зросте.
Перспективи набуття нами статусу союзника надзвичайно висока, адже американський Конгрес уже ухвалив у двох читаннях закон про його надання Україні, Грузії і Молдові — країнам, на яких Москва чинить найбільший тиск.
— Через що ці держави потрапили в розряд ворогів Москви? Чим завинили?
— Тим, чим і ми: намаганням вирватись зі сфери впливу Російської Федерації, бажанням будувати зовнішню політику, не оглядаючись на господарів Кремля. Грузія загалом дорого заплатила за ці прагнення, теж позбувшись значної частини своєї території. В Росії прекрасно розуміють, що, втративши Україну, вона втратить останні можливості відродити імперію. Тому так і учепилась у неї своїми кликами.
Утім, повернімося до документа, про який я вже казав. Так ось, у разі його підписання президентом Обамою нам можуть надати стрілецьке, протитанкове і зенітно-ракетне озброєння, засоби виявлення повітряних цілей тощо.
Із часом, років через 5-7, Україна зможе перейти на повний цикл виготовлення багатьох видів військової продукції. Сьогодні, на жаль, такої можливості у нас немає...
Маємо створити перелік можливостей для ленд-лізу щодо України, механізм якого повинен бути компенсаційним. Скажіть, що ми можемо запропонувати прагматичним американцям? На перший погляд нічого. Але це не зовсім так. Наприклад, можемо розглянути можливість створення ракет-мішеней для національної протиракетної системи США.
А чому б не розглянути і можливість надання нашої території для розміщення на ній надсучасних зенітно-ракетних систем «Петріот», які довели свою спроможність ефективно боротися практично з будь-якими повітряними цілями.
Маємо прекрасні військові полігони, на яких можна було б готувати миротворчі контингенти Європи, проводити багатонаціональні маневри.
— Але ж тоді деякі «патріоти» кричатимуть про американізацію України, її окупацію Європою...
— І що з того? Знаєте, що кажуть на Сході в таких випадках?
— Собака гавкає, а караван іде...
— Отож. Ви подивіться на соціологічні опитування населення України. Про що вони свідчать? А про те, що все більше співвітчизників прозрівають, особливо останнім часом чимало наших громадян, у тому числі і серед старшого покоління, позбулись останніх ілюзій щодо «братніх відносин із братнім російським народом». Саме життя, сама історія неодноразово і переконливо доводили, що ніколи і ніяких братніх стосунків між нашими народами не було.
За чаркою чи філіжанкою кави запевняли в дружбі, та варто було хоч словом нагадати часи Української Народної Республіки, голодомори, як наші «брати» відразу змінювали тон розмови. Вихідців із Галичини вони завжди поблажливо називали бандерівцями, а коли ми ображалися, то казали, що це вони так жартують. Тоді словами жартували, а тепер «Градами». Оце такі собі жарти по-російськи!
Нагадаю, що за весь час існування України і США останні ніколи не причинили нам зла. Це факт, який важко спростувати. А Росія? Скільки десятків мільйонів українців її верхівка штиками простих росіян звела в могилу? Рідко у якому селі знайдете хату, де б ніхто не помер голодною смертю у 20-х чи 30-х роках.
Розумію, що зомбовані російським телебаченням люди ще не скоро переведуться в Україні. Проте іншого шляху гарантування національної безпеки, ніж партнерських, довірливих відносин зі Сполученими Штатами Америки, у нас немає. Скажу більше: особисто я не проти розміщення на нашій території кількох американських баз. А що? Натомість знатимемо: допоки існуватимуть світ і сонце, наш північний сусід не поливатиме Україну «Градом», артилерійськими залпами.
— А покладатися на власні сили не варто?
— Нам можуть допомогти лише за умови, коли побачать, що ми й самі не сидимо, склавши руки. Навіть ці кілька місяців, що триває антитерористична операція, показали: Україна при бажанні перших осіб країни здатна багато чого зробити задля національної безпеки та оборони. Наприклад, у сфері забезпечення військовою технікою і озброєннями.
Можливо, своїми тактико-технічними характеристиками вони і поступаються перед закордонними аналогами, але все одно значно сучасніші, аніж ті, які дісталися нам у спадок від Радянського Союзу і яким по 30–40, а то й більше років. Приміром, бронетранспортери: солдати — учасники АТО — кажуть, що їх і порівнювати не можна.
Саме переозброєння варто здійснювати у такому порядку: індивідуальний захист кожного військовослужбовця, оновлення засобів зв’язку, придбання тепловізорів і новітніх зразків легкої зброї, а також переобладнання вертольотів, високоточних засобів ураження, радіолокаційних станцій і бронетехніки.
Можливості для цього є. Нагадаю, що на донецькому заводі «Топаз» виготовлялися надсучасні радіолокаційні системи «Кольчуга», здатні виявляти повітряні цілі на відстані до 600 кілометрів, є й інші підприємства оборонно-промислового комплексу, спроможні випускати досить сучасні зразки озброєння та техніки.
Чільне місце в системі забезпечення обороноздатності країни має посісти розбудова сил спеціальних операцій. Маю на увазі не підрозділи спецназу у класичному їх розумінні, а потужні системи протидії інформаційним операціям. У цьому плані суттєві напрацювання має Житомирський військовий інститут ім. Сергія Корольова.
— Нині терористи переходять до ведення так званої партизанської війни. Зокрема, вони закидають у звільнені райони свої диверсійні групи, які нищать мости, інші комунікації. Наша армія готова протистояти цим «партизанам»?
— Історія свідчить, що протистояти партизанам дуже складно. Добре вишколений німецький вермахт не міг нічого вдіяти з радянським партизанським рухом, що був досить поширеним у тилу німецьких військ. Тому для боротьби з радянськими партизанами використовувалися спеціальні підрозділи СС.
Досвід Афганістану, де добре вишколеній і до зубів озброєній Радянській армії протидіяли неписьменні повстанці, теж зайвий раз підтверджує це. Бо ж ми, незважаючи на всі зусилля, мільярдні асигнування, так і не перемогли афганських селян, котрим, правда, активно допомагали США та інші країни світу.
У нашому випадку цим виродкам, які вже встигли накоїти лиха, мають протистояти добре вишколені спеціальні групи з військовиків СБУ, МВС, військової розвідки. Вони повинні бути мобільними, оснащеними найсучаснішим озброєнням, до таких груп можуть входити люди з відмінною фізичною, психологічною і спеціальною підготовкою.
Знаю, що Україна має можливості створювати підрозділи, здатні нейтралізувати всю цю погань. Допускаю й участь в їхній підготовці інструкторів із США, Ізраїлю: спецслужби останнього, зважаючи на історичні реалії, у яких перебуває ця країна, накопичили багатющий досвід боротьби з тероризмом.
Нам потрібно якомога швидше відродити наші розвідувальні органи, які за останні 23 роки сильно зачахли, особливо за правління Януковича. Адже він доклав багато зусиль для того, щоб наші спецслужби взагалі перестали існувати як такі, наводнивши їх ряди громадянами Росії чи її агентами впливу.
До речі, досвід бойових дій засвідчив, що у складі добровольчих батальйонів є підрозділи, які за деякими параметрами перевищують славетний спецназ Головного розвідувального управління російського Генштабу.
— Та невже?
— За свої слова готовий нести відповідальність. І хочу ось що ще сказати щодо «славетних російських спецназівців». Розповіді про їхні міфічні можливості є не чим іншим, як міфічними. І робиться це російськими засобами масової інформації спеціально, щоб за кордоном їх неабияк боялися. Аби довго не говорити з цього приводу, скажу так: усе залежить від того, хто їм протистоїть. Якщо солдат-строковик першого року служби — то це одне, а якщо добре вишколений вояк, то це вже зовсім інше.
Ін­тер­в’ю про­вів Сер­гій ЗЯТЬ­ЄВ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».