Україна туристична
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Понедiлок Серпень 20, 2018

Шановні читачі! 15 червня газеті "Демократична Україна

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років! 

Редакційна колегія

П'ятниця, 30 Травень 2014 03:00

На херсонщині – курорти, а не пампаси

Rate this item
(0 votes)

Де знайти понад 200 км морських пляжів, щедрі родовища ропи, лікувальні термальні води й грязі, унікальні соляні озера, родовища мінеральних вод, 74 об’єкти й території природно-заповідного фонду, два біосферних заповідники, що входять до всесвітньої мережі, резервати, п’ять заказників державного значення та понад п’ять тисяч історико-культурних об’єктів? Поки що це знають переважно науковці, дослідники, відповідальні за туристичну галузь, та ще ті, хто ласий на чуже, а не на своє. Це — наша рідна Херсонщина, яку споконвіку величали Гілеєю, Ахілловим бігом, степом Хейхат.

Хто хоч раз потрапляє туди, серцем і душею приростає не тільки до курортів Азовського і Чорного морів та Дніпра, а й до людей, сильних духом і руками. Вони завжди (!), незважаючи на економічні, політичні чи погодні обставини, зустрічають гостей хлібом-сіллю, надають стіл і дім.

Річковій зірці першості не бракує
Звідки б не їхали, аби в той край, Таврію, потрапити, якір кидати доведеться в їхній столиці — Херсоні. Регулярний потяг із Києва з майже антикварними вагонами заслуговує на окрему розповідь. На щастя, враження від проведеної в ньому ночі затьмарюють емоції, до круговерті яких прибульці потрапляють уже на вокзалі. Пропозицій відпочити, поїсти, побувати на екскурсіях вистачає. Кому треба, того на автобусі чи таксі доставлять за вказаною адресою на будь-який курорт області.
У біографії Річкової зірки — так місто називають гіди — нерідко домінує слово «перше». Ось, приміром, ще за часів його будівництва в дельті Дніпра в середині вже існуючої фортеці заснували перше Чорноморське адміралтейство, котре охрестили колискою Чорноморського флоту.
Полюбляють херсонці показувати місце, де стояв і перший Чортів міст. Із ним, виявляється, були пов’язані пригоди в житті полководця Олександра Суворова. А ще, коли пощастить, вам пояснять, чому першим гербом Херсона зробили герб козацького полку. Втім, перепрошую, то не перша першість у його історії.
На всі багатства моря й суші накинула око імператриця Катерина, наказавши на місці укріплення Олександр-Шанц закласти місто. Офіційним днем заснування визначили 17 червня 1778 р. Звісно, працювали там тисячі українців, були пришлі греки, французи, німці, росіяни. Подейкують, ніби новостворене місто могло стати... Австралією! Знаєте чому? Бо для Катерини підготували проект, за яким з Європи мали привезти й розселити каторжан. Цариця згодилася, а от граф Воронцов був проти. Тож судну, що везло з Англії кримінал, не дозволили пришвартуватися.
Херсонські подвиги й події надихають поєднувати пляжний відпочинок із дивовижними екскурсіями. Зупинитися є де: готелі повністю підготувалися до прийому клієнтів. Відповідальні впевнені — їх не бракуватиме, оскільки у Крим нині навіть за сіллю не їдуть. Якісний сервіс, смачну їжу — гарантують. Коли вже в Києві ділилася враженнями про прес-тур з істориками, то пошкодувала, що торік 17 червня, у День міста, серед численної публіки мене не було. Тоді відзначали подію всесвітньої історії — 225-річчя Лиманської битви.
На жаль, у нас досі «оспівують» переважно Куликовську битву чи Олександра Невського, а про переможний бій у гирлі Дніпра знають не всі. Тоді пліч-о-пліч воювали українські козаки під проводом отаманів Сидора Білого та Антона Головатого й командувача вітрильної ескадри американського (!) адмірала Джона Пола Джонса. Так ось коли розпочалася історія дружніх відносин між нами!
Нині ентузіасти-професіонали підготували екскурсію з інтригуючою назвою «Херсонська журавлина американського генерала». До слова, городяни й зараз упевнені у своїй перемозі над будь-якою агресією. Українські прапори й прапорці, гасла, заклики та інше скрізь і всюди свідчать про їхню сміливість, патріотизм та гарячу кров.
— Історично ні царі, ні сусіди нам не указ. Кріпацтва в нас ніколи не було й не буде. Душу й тіло ми положим за нашу, українську, свободу. Для цього живемо й працюємо, — розповіли біля одного з блокпостів засмаглі чоловіки, котрі тепер змушені одночасно землю обробляти та охороняти.

Із грязей не в князі, а в богатирі
Отак зі славного міста гурт вирушив до передмістя. Та не близького, а далекого, котре називають найдовшою піщаною косою Європи — Арабатської стрілки. Слово «арабат» із тюркської перекладається як «передмістя». Кажуть, ніби з’явилася ця 112-кілометрова піщано-черепашникова територія десь років 350 тому. Її полюбили, а за цілющі властивості визнали унікальним явищем природи Приазов’я. Там чимало незвичного.
Приміром, параметри довкілля та його корисність. Ширина самого суходолу — від 250 м до 7 км. Утім, майже 100 санаторіїв не туляться один до одного, а зручно розташовані та завжди приймають курортників. Багата Арабатська стрілка й на мінеральні води, котрі завдяки хімічному складу, мінералізації, вмісту біологічно активних речовин, брому, йоду, кремнієвої кислоти визнано бальнеологічною цінністю. Їх називають термальними, адже в усі пори року температура тримається на рівні 40°С, і, як розповідають лікарі, хворих ставлять на ноги.
Хороші показники зацікавили науковців Міжнародної клініки відновного лікування, очільником якої є фахівець зі світовим ім’ям, Герой України Володимир Козявкін. Він знайшов спонсорів, і зараз під його опікою в Генічеському районі на Арабатській стрілці зводиться масштабний бальнеологічний центр «ІнтерМедикалЕкоСіті». Аби метод Козявкіна запрацював, у проект зведення комплексу вже вклали майже 98 млн євро. Усе зважили, продумали й підрахували. Навіть те, що роботу там матимуть 7 тисяч осіб.
До когорти чудес потрапило озеро Сиваш. Хоч його назва тюркського походження й означає «грязь» — воно за корисністю вважається золотим. Між іншим, на планеті (!) є лише три подібних джерела гідромінеральної сировини, тобто такі, як наш Сиваш. Це — Велике солоне озеро в США, Мертве море, Кара-Богаз-Гол у Туркменії.
Звідки й коли все це взялося, дізнаєтеся на місці, тож не баріться, а збирайтеся та їдьте.

Заповідник урятували... Ільф і Петров
Окрім курортників, у ті краї дуже полюбляють навідуватися кіношники. Ще в 30-х роках понишпоривши по Чаплинському району, вони знайшли в зелених тунелях заповідника «Асканія-Нова» штучний грот, де й зняли частину фільму «Діти капітана Гранта».
А знаєте, де знімали «Невловимих месників» і співали «Громыхает гражданская война от темна до темна...» (тьху-тьху-тьху, аби не повторилося)? В селі Тягинка на річці Інгулець. Відтоді всім туристам, котрі їдуть із Херсона в напрямку Нової Каховки, демонструють саму стрічку та показують збудований на межі ХІХ–ХХ ст. міст, що використовувався під час зйомок.
Не обминув дніпровських просторів і режисер-українофоб С. Говорухін. Як любитель здорової їжі та відпочинку на наших теренах, він, тодішній мешканець Одеси, приїхав на Херсонщину. В довколишніх пейзажах побачив річку Міссісіпі та й надихнувся створити фільм «Пригоди Тома Сойєра».
А от мій улюблений Єжи Гофман під час зйомок славнозвісного твору «Вогнем і мечем» не зміг рано-вранці потрапити в степ Асканії-Нова, де козаки мали битися з ворогами. Кажуть, коли він подивився відзнятий матеріал із фантастичним сходом сонця над неосяжним простором, дуже шкодував, що не бачив цього наживо.
Ясна річ, кіно без емоцій не буває. Одних воно захоплює, інших — надихає на подвиги. Уявіть собі, в смутні радянські часи героями-сміливцями стали гумористи Ільф і Петров. Виявляється, тоді з’явилися охочі на території унікального заповідника «Асканія-Нова» збудувати велетенську кіностудію! Ось тоді-то письменники написали без жартів, а з гіркотою листа вождю народів Сталіну з проханням не робити цього на живій, недоторканій землі. Побувати там нині — справжнє щастя.

Героїчна праця й асканійська дивина — одне ціле
Саме щастя нам і всміхнулося, коли вписалися в численну групу різномовних мандрівників, котрі на своїх авто чи автобусах з’їхалися в рідкісної краси місця. Їхня офіційна назва — Біосферний заповідник «Асканія-Нова імені Ф. Е. Фальц-Фейна Національної академії аграрних наук України». Розгулятися є де: понад 33 тис. га Чапельського поду.
Саме на тих просторах завдяки героїчній праці й самовідданості 53 співробітників та очільника закладу Віктора Гавриленка живе та процвітає еталон степів планети — типчаково-ковиловий степ. А територія для збереження птахів та місць їх мешкання входить до переліку водно-болотних угідь міжнародного значення Рамсарської конвенції. То дуже скромна згадка про асканійську дивину. Їй слід присвятити не один день, бо все кругом-бігом.
Скрізь, куди не кинь око,— сотні й тисячі реліктів і раритетів. Усі можуть перелічити лише фахівці. Бачиш зграю зебр — згадуєш Південну Африку, коня Пржевальського — Монголію, сайгаків — Казахстан. Особливо під час екскурсії публіка емоційно реагує на гордість місцевих біологів — стада царських буйволів і чорних бізонів. Останні навіюють спогади про романи Фенімора Купера. Щоправда, тут на них полювати не можна. Можна купувати, та не все і не всіх. У хороших умовах чимало птахів і звірів-поселенців так добре почуваються, що чудово розмножуються. Це знають у Міжнародній організації з торгівлі тваринами. Особливий інтерес нині до сайгаків.
Виявляється, асканійці єдині в Європі вирощують цей зникаючий вид. Свого часу до винищення тварин доклали руки росіяни. Своєрідні мисливці «розважалися» в Калмикії і Казахстані, літаючи на гелікоптерах та з автоматичної зброї розстрілюючи всі сайгачі стада. Тоді ж і китайці почали скуповувати роги для виготовлення суперліків. Тепер вони самі хочуть цих тварин вирощувати. Для цього й платять 6 тисяч доларів за чотиримісячне сайгача. В заповіднику вирішили придбати 30 осіб.
Взагалі, всі багатства, народжені та створені на нашій землі руками, серцями Фрідріха Фальц-Фейна, його нащадка Едуарда Фальц-Фейна та Віктора Гавриленка, потрібно не лише оспівувати, хвалити, а й оберігати, рятувати. Там не просто робота, там постійна боротьба з пожежами, посухами, чиновничими поборами, фінансовими проблемами. Туристи про це не знають: їм цікаво, радісно, є де перепочити, поїсти, придбати сувеніри, а коли треба, то й переночувати. Недалечко є і мотель, і готель.
Дуже хочеться, аби по-справжньому самовідданість директора Віктора Гавриленка, котрий уже 24 роки рятує, оберігає, відроджує заповідник «Асканія-Нова», оцінили і наступного разу він нас зустрічав у званні Героя України. Таких, як він, у нас мало. Поки що.

«У тихім шелесті трав, щебетанні дібров...»
Славна Херсонщина ще й тим, що має неосяжні території, де домінують дикі тварини, а не люди. На двох із них — Козачому та Бірючому островах, незважаючи на шторм, зуміли пришвартуватися. Ці природні оази, доволі недалечко від Генічеська, мальовничі, майже безлюдні, з дивовижними запахами трав, кількістю птахів на суші та воді, зачаровують.
Там можна і треба набиратися здоров’я, ловлячи рибу (з дозволу), плавати в надзвичайно прозорій воді, а ще й куштувати такі юшки та овочі, що забудете про всі проблеми й незгоди. Відповідальність за такий відпочинок туристів беруть на себе козаки-ентузіасти з Херсонської паланки. Вони вміють і господарювати, і охороняти. Все продумано і зважено.
Наш гурт попав під опіку людини незвичної — першого отамана, ще з 1997 р., а нині осавула Генічеського куреня Леоніда Рукшенаса. Син латиша й українки народився у Красноярському краї, але без таврійського привілля та моря жити не може й не хоче. Тому з колегами опікується тими просторами та оберігає їх. Для любителів робінзонади ставлять намети, мангали, підвозять потрібні речі, продукти. Охочих заряджатися енергією не бракує, адже пан осавул на собі перевірив принади часу, проведеного «в тихім шелесті трав, щебетанні дібров...»
Подібні особливості впливають на незвичайне життя 25 осіб на острові Бірючому. Їхня постійна компанія — майже тисяча оленів, дві з половиною тисячі ланей, а також кулани, муфлони, фазани. Кажуть, у давнину там мешкали царські скіфи, за радянських часів полював Хрущов, а коли росіяни захотіли забрати наш острів Тузла, Кучма саме на Бірючому зміг утихомирити Путіна.
Утім, нині там уже можуть приймати і звичайних, культурних туристів.

Олена СЕДИК 

 

 

 

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».