Проблема
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Вiвторок Березень 19, 2024

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

Четвер, 08 Травень 2014 03:00

Хто допоможе безхатькам: держава чи громадськість

Rate this item
(2 votes)

Не секрет, що нині в Україні надто важко оцінити реальну кількість безхатченків. Причин, через які вони не підлягають достовірному обліку, декілька. І не лише через те, що бездомні безконтрольно мігрують містами й селами у пошуках кращої долі. Підрахувати безпритульних мали б державні соціальні служби, але чиновники не дуже хочуть псувати статистику «додатковими» бомжами, адже це не лише створює негарне уявлення про їхню роботу, а й, за великим рахунком, псуватиме імідж держави. 

Держава не помічає проблеми?

Цікаво, що до 2003 року проблеми безпритульності в Україні начебто не було. І тільки десять років тому в нашій країні вперше відбулися парламентські слухання на тему «Про проблему бездомних громадян і безпритульних дітей та шляхи її подолання». Ситуація, як дізналися вітчизняні парламентарі, виявилася кричущою. Тож 2005 року в Україні з’явився Закон «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей».


А ще майже через десять років затвердили програму про основні напрями запобігання бездомності, розраховану до 2017 року. Звісно, ще зарано підбивати бодай попередні підсумки впливу цієї програми на зменшення безпритульних в Україні. І все ж завдяки їй дещо змінилося. Приміром, для безхатченків стали створювати місця, де вони могли б знайти тимчасовий притулок з мінімальними побутовими послугами.
Так, за даними Мінсоцполітики, станом на 1 липня 2013 року в Україні діяло 85 центрів обліку бездомних громадян, 21 будинок нічного перебування, 13 центрів реінтеграції та два соціальні готелі. Щоправда, точної кількості безпритульних у нашій державі так і не вдається встановити. З офіційних даних відомо, що 2010 року центрами обліку бездомних громадян було виявлено майже 11,5 тисячі безхатьків.
Суспільство, схоже, починає звикати до існуючого стану речей і роздивлятися безхатьків як невідворотне зло. Ситуацію мала б виправити, насамперед, держава, яка відповідає за своїх громадян і називає себе соціальною. Але відчутного стрибка в подоланні безпритульності ми не бачимо. Не виняток і Полтавщина.
Ще кілька років тому в обласному центрі на затишній вулиці Коваля, подалі від людських очей, був розташований заклад, де надавали допомогу безпритульним. Полтавці називали його «бомжатником», і перебував він у міліцейському відомстві. Погано чи добре, але тих, кого міліціянти доставляли туди з вулиць, могли жити там до 30 діб. Безхатченків харчували, мили в лазні, їх оглядав лікар, у разі потреби видавали нові документи взамін загублених тощо. Зиск мала й міліція, котра ретельно вивчала біографії бомжів і нерідко встановлювала поміж них таких, котрих розшукують за скоєння злочинів.
Проте «бомжатнику» було уготовано незавидну долю. Як і тим, кого там утримували. Через брак фінансування обласним УМВС цей заклад кілька років тому закрили, а «клієнтів» вигнали на вулицю. Відтоді там «квартирує» один із підрозділів міліції.

Світло надії
Надія отримати дах над головою та їжу зажевріла для бездомних у Полтаві після кількох років поневірянь наприкінці 2011-го, коли в місті відчинив двері Центр для бездомних осіб та звільнених з місць позбавлення волі. Специфічний заклад було відкрито за ініціативи волонтерів благодійної організації «Світло надії», де перейнялися проблемою безпритульних на Полтавщині. Міська влада віддала волонтерам приміщення колишнього витверезника на вулиці Шевченка, надала повноваження проводити тимчасову реєстрацію безпритульних, які звертаються до центру, що значно полегшило процедуру видачі їм документів.
Активісти «Світла надії» не без гордості кажуть, що за два роки роботи центру його послугами скористалося майже півтисячі осіб. Особливою популярністю у безхатченків він користується в холодну пору року. Саме взимку ще недавно міліцейські зведення раз у раз повідомляли про знайдені на вулицях трупи замерзлих «осіб без певного місця проживання». Але протягом двох зим, що минули з часу роботи центру, кажуть волонтери, на вулицях міста не замерз жоден безпритульний, бо завжди міг прийти до волонтерів по порятунок.
Полтавці знають про ініціативу милосердних людей і за звичкою називають центр «бомжатником». У принципі, не дуже помиляються, бо переважно його «клієнтами» стають люди без місця проживання та засобів існування. Найбільш уразливими є люди, котрі звільнилися з місць позбавлення волі. Учорашні бранці буцегарень, вийшовши на волю, одразу поринають у чужий і часто ворожий для них світ. І вже першого ж дня перед цими людьми, якими кілька років поспіль опікувалася адміністрація виправних колоній, постає питання: де переночувати та що попоїсти? Побідкавшись та попоневірявшись пару днів, більшість учорашніх зеків знову стає на злочинну стежину.
У Полтаві таким допомагають. Практично при кожній виправній колонії на території області працює волонтер «Світла надії», котрий супроводжує тих, хто звільняється після відбуття покарання, до центру. Там їм нададуть житло та їжу. Охочих навчать спеціальності у своїх майстернях. Безхатченки та звільнені з місць відбуття покарань можуть перебувати в центрі до півроку. Часто це єдиний порятунок для нікому не потрібних людей.
Кореспондент «ДУ» нагодився до центру саме тоді, коли туди один із волонтерів привіз із виправної колонії № 64, що в Полтавському районі, чоловіка, якого щойно звільнили. При собі той мав лише невелику сумку з благеньким арештантським скарбом — таким-сяким одягом, запасною парою білизни, милом і зубною щіткою. У кишенях вчорашнього бранця гуляв вітер, не мав чоловік і паспорта. Якби не допомога волонтерів, зізнався він, хоч знову повертайся до «зони», бо на волі податися нікуди, харчів купити ні за що, катма грошей і кудись поїхати в пошуках роботи.
Чому засудженого випустили без паспорта? Перед «ходкою в зону», стверджує чолов’яга, він його загубив. У колонії могли допомогти отримати новий паспорт, але для цього потрібні гроші. Чоловікові не поталанило з місцем відбування покарання: 64-та колонія — «не робоча». Тобто, засуджені там не мають роботи і, відповідно, заробітку. Звідки бранцям узяти гроші на сплату за бланк паспорта, фотографії та штрафу за його втрату? Так і вийшов на волю, як і багато інших співкамерників, з довідкою про звільнення замість паспорта. Тепер волонтери пообіцяли йому знайти гроші і оформити паспорт. До речі, в центрі уже допомогли отримати паспорти 63-м безхатченкам і ще 130 отримали посвідчення бездомної особи. 35 безпритульних волонтери влаштували на громадські роботи.
У центрі — чотири десятки місць для проживання безхатченків, майже всі вони постійно зайняті. А взимку, коли голод братається з холодом, до волонтерів на ночівлю приходять до 60 людей. Усім тут надають притулок та їжу — дворазове гаряче харчування. Ті з безхатьків, які мають продукти, можуть приготувати собі наїдки у невеликій їдальні, де є електроплитка та електрочайники. Удень той із них, хто не працює, має можливість відпочити у «світлиці» перед телевізором або почитати якусь книжку з невеликої бібліотеки.
Якщо у відвідувачів виникають серйозні проблеми зі здоров’ям, волонтери викликають «швидку». Тобто, кажуть у центрі, там роблять усе можливе в нинішніх умовах для того, щоб підтримати бездомних, не дати їм остаточно скотитися в прірву безнадії та повірити в людяність тих, хто їх оточує. А днями в центрі відзначали дуже важливу для волонтерів подію: вони зуміли «вибити» у міської влади кімнату в гуртожитку для однієї своєї «клієнтки», яка через шахрайство забудовників опинилася просто неба, а згодом ще й втратила документи.

Чому влада не «при ділах»?
Чи можна вирішити проблему бездомних в Україні лише зусиллями самих громадських організацій на кшталт «Світла надії»? Очевидно, що ні. Волонтери, котрі працюють на громадських засадах, допомагаючи безхатькам, мають обмежені можливості, бо їхні організації існують на благодійні внески. А державна програма подолання безпритульності потребує потужного і системного фінансування. Тому, на прикладі полтавського «бомжатника», який закрили через брак коштів у бюджеті, стає зрозумілим, що держава не проти перекласти свої обов’язки на волонтерські організації. І в Полтавській ОДА цього не приховують.
Днями Центр для бездомних осіб та звільнених з місць позбавлення волі відвідав перший заступник голови Полтавської ОДА Олег Пругло. У розмові з кореспондентом «ДУ» щодо мети свого візиту до установи посадовець не приховував, що його зацікавив досвід волонтерів, котрі доволі успішно вирішують проблему допомоги безхатченкам.
«Свого часу я був головою спостережної комісії райвиконкому і пам’ятаю, як до нас приходили люди, які звільнилися з місць позбавлення волі: без документів, без житла, без роботи, — пригадав чиновник. — Людина приходила, а допомогти ми їй могли тільки тим, що давали гроші на оформлення паспорта, можливо, працевлаштовували. Але знайти місце бодай для тимчасового проживання було великою проблемою, бо вільних місць у гуртожитках було обмаль».
Правда, зізнався О. Пругло, жодних зобов’язань щодо фінансової допомоги центру від обласної влади він як перший заступник очільника регіону на себе не брав. Причина проста — в обласному бюджеті бракує грошей на найнагальніші потреби. Хоча, визнав посадовець, підтримати волонтерів було б варто, адже вони самовіддано працюють, допомагаючи безхатькам.
Схоже, існуючий порядок речей, коли безпритульними займаються громадські організації, обласне керівництво повністю влаштовує: є на що подивитися й іншим показати як приклад успішного вирішення в регіоні проблеми бездомних. І, водночас, немає зобов’язань створювати та фінансувати державні аналогічні заклади, яких, до речі, на Полтавщині у тому вигляді, як центр «Світло надії», на сьогодні немає.
«Для того, аби надавати бодай мінімальну допомогу бездомним у схожих центрах, але державних, необхідно щороку виділяти з обласного бюджету до1,5 млн грн, — підрахував О. Пругло. — Стільки вільних грошей у бюджеті немає. «Світло надії» на рік на допомогу бездомним витрачає всього 300–600 тис. грн спонсорських коштів».
До того ж, поділився перший заступник керівника Полтавщини, він уже має повчальний для себе досвід облаштування місць для ночівлі бездомних, коли обіймав посаду голови одного з районів Полтави. Тоді з бюджету району облаштували доволі пристойний будинок нічного перебування для бездомних, який став у пригоді багатьом безхатченкам, однак «ліг» важким тягарем на бюджет району. Почалися проблеми через те, що люди, котрі там працювали, боялися «клієнтів», які хворіли на СНІД, венеричні хвороби, були закоренілими наркоманами тощо. Районну «нічліжку» намагалися не афішувати, бо боялися і того, що бездомних почнуть звозити до Полтави зі всієї України. Урешті-решт, її закрили.
Між тим, волонтери «Світла надії», котрі набули великого практичного досвіду з облаштування безпритульних та повернення їх до нормального життя, констатують, що без допомоги влади благодійні організації такого профілю не виживуть.
«Ми розуміємо, що змінити ситуацію в нашій країні можна тільки шляхом співпраці і об’єднання наших зусиль — держави і громадських організацій, — зауважує виконавчий директор БО «Світло надії» Максим Демченко. — Дуже багато соціальних проблем, і ми як неурядова організація і окремо державні структури самостійно їх не вирішимо. Тільки шляхом об’єднання зусиль можемо щось зробити і змінити».
У розвинутих країнах вважають, що бездомні на вулицях — наслідок неефективної економічної і політичної системи держави. Час тут грає проти суспільства, бо, за підрахунками експертів, лише чверть бездомних повертається до нормального життя. І тільки в тому разі, якщо держава вчасно помітить проблему безпритульності і вживе конкретних, а не «паперових» заходів для її вирішення.

Олександр БРУСЕНСЬКИЙ, м. Полтава 

 

 

 

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».