НАВКОЛО ТАК БАГАТО ДИВ...
У шаленому світі нас оточує багато дивовижного. Подарунки природи слід лише вчасно помітити. У цьому переконують дві виставки в Національному музеї Тараса Шевченка.
Летить по небу... Гоголь Цей художник не просто писав картини, позначені неповторною творчою манерою,— він запрошує нас до свого світу. Побувавши там, не можна не захопитися: «Який же його світ природний, фантастичний, емоційно забарвлений, затишний!» Може, вжиті мною епітети комусь видадуться несумісними, але на полотнах Віктора Гонтарева означені ними явища поєднані гармонійно. Тридцятого жовтня заслуженому художникові України, цьогорічному лауреатові Національної премії України імені Т. Шевченка минуло б 67. Але, на жаль, улітку перестало битися його серце. Тож персональна виставка робіт митця в Національному музеї Тараса Шевченка є даниною пам’яті самобутньому художникові, вшануванням його творчості.
Уродженець Слобожанщини, вихованець Ленінградського вищого художньо-промислового училища імені В. Мухіної, житель потужного індустріального та культурно-мистецького центру — Харкова, Віктор Гонтарів своє мистецтво будував на міцних національних традиціях, розвинутих і збагачених органічною єдністю із світовою образотворчістю і класичної доби, і сучасності. Ті, хто був особисто знайомий з художником, згадують про нього як про людину сильну, динамічну, відкриту назустріч усьому новому — поглядам на світ, мистецтво, політичні колізії. Однак у творчості Віктор Гонтарів був схильний до здорового консерватизму. Його технічні й технологічні засоби і прийоми лишалися незмінними — прискіпливе вивчення натури, досвіду давньоруських фрескістів та іконописців, а також творів майстрів італійського Відродження.
Нині в п’ятьох виставкових залах Національного музею Тараса Шевченка експонується понад 80 творів митця: 13 — з родинного зібрання, а решту надали приватні колекціонери. Кожен відвідувач, оглядаючи цю масштабну експозицію, обов’язково знайде те, що схвилює його душу.
Мистецтвознавці відзначають такі риси творчого стилю Віктора Гонтарева, як довгасті, елегантні лінії, почуття ритму в розміщенні площин, витончене нюансування колориту, продумана суворість композиційної побудови, пристрасть до загострених контрастів схвильовано-експресивної форми за медитативного настрою...
А що привабить і вразить пересічного відвідувача виставки? Найперше він матиме можливість зануритися у той згаданий мною світ. Він небуденний, хоч і багато на картинах жанрових сценок зі звичайного селянського побуту. От, скажімо, сюжет роботи «Випадок на дачі»: кіт сміливо лізе до вікна хати, а пес навіть не наважується його спинити й тільки заздрісно, а може, й захоплено споглядає, адже сам на таке не здатен. А на картині з символічною назвою «Спогади» бачимо хату, жінка колише дитя в люльці, кіт вигинається на дошці, а друга молодиця чогось научає старшенького хлопчика, який тримає чийсь портрет. Така сама зворушлива й первозданна правда селянського повсякдення постає перед нами на полотнах «Колодязь», «Прозоре повітря», «Сірий день», «Пейзаж з мисливцем», «Боже, як я втомився». Герої картин — люди, тварини, поля, ниви утворюють чарівну поетичну єдність.
Селянська тема — одна з провідних у творчості художника, та далеко не єдина. У цьому переконуєшся, проходячи залами. Окрім природи й побуту, око митця не байдуже й до краси жіночого тіла. Особливо до вподоби Віктору Гонтареву вродливі спокусниці з пишними формами.
І звісно ж, на окрему розповідь заслуговує цикл робіт художника на гоголівську тематику, за який він і став лауреатом найпочеснішої нагороди України. Назви картин, на яких відтворено образ видатного письменника, ніби відображають різні етапи його літературного й людського життя: «Творча вдача», «Тріумф», «Натхнення», «П’єдестал», «Мертві душі». Як на мене, однією з найоригінальніших картин цього циклу є «Політ». Тут Микола Васильович уже не сидить і не стоїть, а...летить по небу з пером у руці, на спині в нього — чорний птах та млин, а внизу, на грішній землі — міфічна русалка і реальні герої: ось витанцьовує чоловік напідпитку, а на нього з цікавістю поглядають собака та свиня.
Хор японських жаб Тим відвідувачам Національного музею Тараса Шевченка, кому, крім рідних краєвидів, захочеться побачити екзотику далекої Японії, варто зазирнути до зали, де розгорнуто виставку «Японія — відображення серця». Тут представлено художні світлини Галини Шевцової, авторки відомої книги «Грані світу: Україна — Японія — дерев’яна архітектура», що розкрила представникам обох народів глибоку подібність старовинних традицій архітектури двох країн. Світлини були зроблені пані Галиною під час її багаторічного життя в Японії, де вона досліджувала і реставрувала старовинні храми та пішки подорожувала цією країною в пошуках прихованих чудес.
Мандрівниця ті дива знайшла (їх виявилося чимало), а тепер ділиться своїми знахідками. На фотографіях бачимо Японію не надсучасною урбанізованою державою, як дехто її уявляє, а романтичною і загадковою країною. Фотомистецтво киянки Галини Шевцової відкриває нам маловідомі традиції мудрого східного народу. На одній з фотографій бачимо так званих кам’яних охоронців дітей. Це — скульптурні божества, їх виготовляють на згадку про ненароджених або передчасно померлих маленьких людей. Узимку їм плетуть теплі шапочки, а влітку надягають на них панамки. Якщо в Індії священною є корова, то в Країні Вранішнього Сонця... риба короп. Тут ці створіння — різнобарвні й ручні (їх годують з рук), пливуть вони проти течії, перестрибують через пороги й нічого не бояться.
А ще Японія — країна контрастів, насамперед кліматичних. І ось вам наочне підтвердження. У деяких місцевостях сніг випадає раз на кілька років, але вже як замете, то заввишки як людина: невипадково навіть двері японських будинків відчиняються не назовні, а всередину, аби можна було вийти без перешкод. А поряд — інші метаморфози, відзняті фотокамерою. Хто б міг здогадатися, що за три кілометри від долини нарцисів, де, здається, оселилася весна, у цей час вирує снігопад. Разом з фотомайстром помилуймо око й бузковими каменями, горами Нара, викладеними бруківкою алеями Імператорського саду і, ясна річ, мінливими сакурами...
Сюрпризи чекають і в музичному оформленні виставки. Тут можна послухати два диски. На першому записано японські пісні у виконанні сучасних співаків. А з другого лунає хор... японських жаб. Уявіть собі, вони не квакають, а наспівують, ніжно посвистуючи. І навіюють умиротворений, медитативний настрій.