ПОВЕРНЕННЯ МУЗИЧНОГО РАРИТЕТУ
Саме раритетом можна назвати рукопис Концерту № 2 для фортепіано з оркестром Левка Ревуцького, який під час ювілейного ХХ «КиївМузикФесту» повернувся до Києва. Привіз його відомий російський піаніст Олександр Ваулін, котрий понад двадцять років живе в Данії.
Подарував авторський рукопис твору, що вважався втраченим, данський композитор Ілля Берг. Його супровідний лист у перекладі вважаю за потрібне навести.
«Коли мій батько Ервін Берг отримав місце викладача вокалу в Київській консерваторії, він познайомився з українським композитором Левком Ревуцьким, який на той час викладав у консерваторії. Саме Ревуцький рекомендував моєму батькові російсько-німецьку піаністку Лотт Шлезінгер (теж викладачку консерваторії) для занять зі мною. Незадовго до того, коли ми 1937 року залишили Київ, Ревуцький передав моєму батькові оригінал рукопису партитури свого Другого фортепіанного концерту для виконання на Заході. Оскільки моєму батькові не вдалося домогтися виконання Концерту в Данії, він передав партитуру мені. На жаль, і мені не вдалося домогтися виконання Концерту. Протягом багатьох років партитура зберігалася у мене. Я запропонував моєму другові піаністу Вауліну передати партитуру в Київ, де вона, на моє переконання, має зберігатися».
З Олександром Вауліним я познайомилася під час фестивалю. Маестро, попри втому після сольного концерту в Національній музичній академії, люб'язно погодився на розмову.
Народився у Москві. Закінчив спеціальну музичну школу імені Гнєсіних та Московську державну консерваторію. Десять років працював у «Москонцерті», виступав у різних містах Радянського Союзу. Викладав фортепіано, працював концертмейстером з вокалістами, відповідальним редактором видавництва «Музика». Здавалося, гріх було скаржитися на кар'єру, але... Олександр замислив емігрувати.
— Набридло думати одне, говорити протилежне, а робити зовсім інше,— пояснює Олександр Миколайович, коли поцікавилася, чому успішний артист вирішив покинути країну, «где так вольно дышит человек».— Набридли постійні втручання в репертуар з ідеологічних мотивів, диктат у виборі програми концертів. Хотілося бути вільним, грати те, що подобається, але водночас страшно було полишати Москву. Довго думав, куди податися, й спинився на Данії, там жили родичі.
З 1989-го живе в Данії. Там він — відомий педагог і вокальний концертмейстер, викладач Королівської консерваторії в Копенгагені та низки музичних і оперних шкіл Данії, Італії, Люксембургу, Фінляндії, Чехії, ПАР. Редактор фортепіанної музики у видавництвах. Член правління Данського товариства російської музики в Копенгагені. Виступає з концертами — як сольними, так і з іншими музикантами. Записав десять дисків. Багато гастролює.
— Досі прагнув якомога більше ознайомити данських меломанів із шедеврами російських композиторів, а віднині пропагуватиму музичну культуру України — сучасну й класичну,— ділиться планами пан Ваулін.— Подобаються твори Валентина Сильвестрова. Його п'ять п'єс виконав у концерті-прелюдії до фестивалю «Музичні діалоги: Україна— Росія» разом із сонатою росіянина Сергія Слонімського. Це різні твори — кіч-музика, мелодійна, елегійна, експресія, перепади темпу й настрою. З цією програмою поїду до Чехії. А ще розпочав роботу над сонатою Бориса Лятошинського — учителя Сильвестрова. Обіцяють також вислати ноти його сонати «Відображення». Сподіваюся створити українську програму. Ваша держава мені близька. Маю українські корені. Моя мама походить з Кам'янця-Подільського, а родичі жили у Львові, Миколаєві. У Києві я малим гостював у тітки, досі в пам'яті квартира на Михайлівській вулиці, Володимирська гірка, дніпровська далечінь, каштани... Щоправда, доля розкидала рідню світами. У Києві залишилася тільки племінниця. Так що ми, можна сказати, земляки.
З Україною Олександр Ваулін співпрацює кілька років. Бере участь у заснованій в Києві Міжнародній асоціації «Мистецтво та освіта ХХI століття», яка проводить конкурси, семінари, майстер-класи в багатьох державах Європи.
Якось Олександр Миколайович розповів данському другові Іллі Бергу, що збирається до Києва. Старенький розчулився й витяг із полиці старовинний рукопис Другого концерту Левка Ревуцького, як уже відомо із супровідного листа, колись подарований його татові Ервіну Бергу, котрий у 1935–1937 роках викладав вокал у Київській консерваторії, яку очолював тоді Левко Ревуцький. Либонь, ректор і педагог симпатизували один одному. Не забуваймо: був страшний 1937-й, і не за таку «провину» можна було загриміти до «білих ведмедів» із тавром ворога народу. Зважився, мабуть, прагнув будь-якою ціною вивести своє дітище за непроникні кам'яні мури.
Ілля Берг пам'ятає київський період життя родини, та Олександр Миколайович ще не встиг розпитати його про це детальніше. Скажімо, як їхня родина потрапила в Україну і як її залишила. На його думку, Ілля має розповісти про це в книжці спогадів. Він її пише. Згадує Росію, Твер, де народилася його мати. Чоловікові є що згадати — за плечима 82 роки життя, насиченого різними подіями. Батько був вокалістом і педагогом, а дід — Рудольф Берг — композитором. Тримав салон у Берліні, котрий відвідували знамениті музиканти, співаки, композитори. Пам'ятає, як маленьким сидів на колінах у Рахманінова. Є сподівання, що й київський період знайде відображення у мемуарах. Адже мав тоді вісім років, і музикою почав займатися в Києві. Жили вони на Брест-Литовському проспекті, поблизу тодішнього Євбазу. Залишилося фото тих часів: особистий «Форд» Бергів обступила київська дітлашня.
Так ось, лежав рукопис Левка Ревуцького у зібранні данця, поки трапилася оказія... Олександр Миколайович навіть не очікував, що довкола подарунка виникне такий ажіотаж.
Секретар Київського відділення Національної спілки композиторів Леся Олійник розповіла, що понад рік тому Ваулін привіз конверт із презентом у Ворзель, на чергове заняття міжнародної музичної школи. Передав його викладачці фортепіано НМА професорові Ользі Ліфоренко. Коли ближче ознайомилися з раритетом, то з'ясувалося: маємо безцінний авторський варіант Другого концерту, втраченого в 1945 році. (До слова, Перший концерт також загубився). Коли після визволення України поїзд повертався до Києва з Ташкента, де консерваторія перебувала в евакуації, біля Дарниці налетіли фашистські літаки. Бомба влучила у вагон із документами, де був і Другий концерт Ревуцького. Хвалити Бога, залишився архів Радіокомпанії, де композитор відшукав фрагменти втраченого концерту й відновив його. Цікаво, що над його створенням він працював від 1927-го до 1934 року, тобто сім літ, а на реставрацію витратив стільки ж — від 1957-го до 1964 р.
— Це надзвичайна подія, що в Україну повернувся авторський варіант Другого концерту, — сказала на прес-конференції Валентина Кузик, музикознавець і дослідник творчої спадщини Левка Ревуцького.— Концерт складається з чотирьох частин, 180 сторінок нот, написаних рукою композитора. Цікаво порівняти другий і перший варіанти. До війни концерт виконували у Києві, Москві й Ленінграді. А втім, композитора лаяли за формалізм, бо використовував джазові мотиви. Справжній фурор був у Львові, коли після приєднання Західної України Ревуцький побував там. Йому несли квіти, чим дуже зворушили. Саме за Другий концерт для фортепіано й симфонічного оркестру, відновлений і присвячений своєму вчителеві Миколі Лисенку, Лев Миколайович у 1966 році отримав премію імені Тараса Шевченка.
Леся Олійник розповіла, що нарешті долю рукопису вирішено остаточно. Власне, після багатьох консультацій дійшли такої думки: для раритету потрібні спеціальні умови зберігання, отож належить зробити копії, за якими можна опрацьовувати матеріал. (Гість із Данії сказав, що він також має відбиток концерту, і ноти читаються дуже добре.) Отож на вечорі «In Memoria», присвяченому пам'яті Левка Ревуцького, Івана Карабиця та Віталія Губаренка, безцінний скарб української музичної спадщини передали в Національну музичну академію імені Петра Чайковського. Знаменно, що ця визначна подія відбулася в рік 120-ліття Левка Ревуцького.