АДВОКАТ ДЛЯ СВІДКА
Кожен має право на правову допомогу — ці слова записані в ст. 59 Конституції України, котра, як відомо, містить норми прямої дії. Однак на практиці цю норму тлумачать на власний розсуд, при цьому порушують права на захист, а також на свободу та особисту недоторканність. Особливо схильні до неправомірних інтерпретацій представники правоохоронних органів.
РІШЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ ЗМУСИТЬ
СЛІДЧИХ ПРАЦЮВАТИ
В ПРАВОВОМУ ПОЛІ
Метаморфози
зі статусом Неоднозначність розуміння і застосування зазначеного положення Основного закону слідчими під час допитів свідків у кримінальному процесі спонукало громадянина Ігоря Голованя (адвоката за професією) звернутися до Конституційного Суду з проханням дати офіційне тлумачення згадуваної 59-ї статті. Зокрема, чи має право на правову допомогу свідок? На думку автора звернення, відмова слідчих органів проводити процесуальні дії зі свідком у присутності його захисника, а також у наданні правової допомоги під час давання пояснень в інших державних органах, є обмеженням конституційного права.
У нашій країні набула поширення практика, коли статус особи, викликаної до правоохоронних органів як свідка, змінюється, і вона перетворюється на підозрюваного. Типовим є такий випадок: зникла людина, родичі пишуть заяву про це до органів внутрішніх справ, а особу тим часом катають в міліційному «бобику» по Києву або перевозять з одного райвідділу міліції до іншого, водночас проводячи дізнання — і все це для того, аби не реєструвати затримання, обійти таким нехитрим чином відповідну норму закону. Між моментом фактичного затримання і складанням відповідного протоколу минає від кількох годин, а іноді й кількох діб. У райвідділах міліції навіть існували спеціальні кімнати «для доставлених осіб», призначені для тримання під вартою тих, кого «ще не затримали».
Затримання без ордера суду є правилом, а затримання за ордером — винятком, хоча ст. 29 Конституції України вимагає зворотного, неодноразово зазначали у своїх доповідях експерти Української Гельсінської спілки з прав людини. Однією з цілей так званого кримінально-процесуального затримання (тобто без рішення суду) є можливість одержання зізнання підозрюваного у скоєнні злочину. На цьому тримається вся система слідства. Для досягнення такого результату використовуються засоби, які стали звичними і сприймаються працівниками міліції, прокуратури і суду як норма: незареєстроване затримання особи і тиск, аби вона відмовилася від адвоката.
Незареєстроване затримання не сприймається судовими та прокурорськими органами як позбавлення волі, тому жертви таких дій позбавлені правового захисту.
Правоохоронні органи вважають, буцімто протягом 72 годин вони мають нічим не обмежені повноваження тримати людину під вартою. А судді, до яких доправляють затриманих, не вимагають надати докази того, що це не можна було зробити в коротший термін.
Тож поширеною є ситуація, коли брутально порушується право на захист, передбачене Конституцією, і право на свободу та особисту недоторканність, задеклароване в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Менше
зникатиме людей Конституційний Суд дав таке тлумачення частини першої ст. 59 Основного закону: її «треба розуміти, як гарантовану державою можливість будь-якій особі... вільно, без неправомірних обмежень отримувати допомогу з юридичних питань в обсязі і формах, як вона того потребує». Реалізація цього права не може залежати від статусу особи й характеру її відносин з іншими суб’єктами права. Окремо в роз’ясненні наголошується, що воно стосується також свідків під час допиту в кримінальному процесі.
Якими будуть наслідки рішення Конституційного Суду? Адвокати в цьому питанні одностайні: в Україні менше зникатиме людей. Зруйнуються деякі стереотипи в роботі правоохоронних органів. Траплялося, людині, викликаній як свідок, прямо не відмовляли в допомозі захисника, а пропонували, щоб він почекав де-небудь на вулиці. Мовляв, коли вам, шановний, він буде потрібен, ми його відразу покличемо. Робили це тому, що були впевнені: з того приміщення людина більше не вийде, потрапить до слідчого ізолятора. Або користувалися іншим прийомом: слідчий запевняв особу, що зараз вони працюватимуть у присутності її адвоката, відчиняв двері кабінету, пропускав уперед «свідка», заходив сам і замикав двері на ключ. Захисник залишався в коридорі.
Кожен практикуючий адвокат може навести безліч подібних прикладів беззаконня. Серед них — схема, що її застосувала податкова міліція одного зі столичних районів. Там півтора року розглядали справу, в якій певна особа фігурувала в ролі свідка. Одного дня проти неї порушили кримінальну справу, ухвалили рішення про закінчення досудового слідства і відправили матеріали до суду. Через те, що не допускали адвоката, весь захисний ресурс цієї особи був мінімізований.
Яких ще змін варто чекати? Адвокат Віталій Сердюк прогнозує збільшення кількості виправдувальних вироків. Нині вони становлять лише 0,3%. Це зумовлено не тільки обвинувальним ухилом усієї правоохоронної системи, а й тим, що люди позбавлені належного правового захисту. Рішення Конституційного Суду підштовхне до активнішого застосування статті Кримінального кодексу, якою передбачається відповідальність за порушення права на правовий захист. Віталій Сердюк навів приклад зі своєї практики. Зранку того дня, коли КС оприлюднив тлумачення ст. 59 Основного закону, його клієнтові відмовили в допуску адвоката, і той не захотів давати свідчення, а вже по обіді, коли рішення КС стало відоме, цю заборону зняли.
Підвищиться якість досудового слідства Голова Київської міської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Інна Рафальська застерігає: в згаданому рішенні зазначено, що громадянинові гарантується право вільного вибору захисника своїх інтересів, тобто ним не обов’язково мусить бути адвокат. Однак кримінальний процес має особливості, тому держава надала адвокату (також його помічнику і технічному персоналові адвокатської контори) імунітет від допиту, виїмки, обшуку. Крім того, адвокат зобов’язаний зберігати адвокатську таємницю. Щодо інших фахівців у галузі права (їх також не заборонено залучати для захисту своїх інтересів), то вони можуть бути чудовими знавцями законодавства, але не мають ні імунітету, ні згаданого обов’язку.
На думку Інни Рафальської, зазначене рішення Конституційного Суду створить певні незручності й правоохоронним органам, і суддям, і адвокатам, адже якщо буде потреба у залученні великої кількості захисників, то розгляд кримінальних справ уповільниться. Однак у виграші буде все суспільство, адже залучення адвокатів свідками приведе до підвищення якості досудового слідства.
За будь-яких умов можна спрогнозувати, що механізм реалізації права на правову допомогу буде складним, бо працівники правоохоронних органів теж юристи, і вони намагатимуться знайти способи протидії, щоб мати можливість надалі працювати по-старому. Тож усе залежить від наполегливості адвокатів, які мають брати ініціативу в свої руки.