СПІВДРУЖНІСТЬ У ПОШУКАХ
Майже вісімнадцять років після проведення кожного нового засідання держав — учасниць Співдружності незалежних держав традиційно чуємо прогнози про її швидке поховання. Однак, попри об'єктивні проблеми, пов'язані з ідентичністю цієї регіональної структури, виконанням досягнутих рішень, боротьбою за лідерство та вплив, структура продовжує існувати. Символічно, що вихід кризи СНД із «прихованого» у публічний стан відбувся десять років тому, коли на попередньому кишинівському саміті поставили завдання її «реформувати». Однак відтоді цей амбітний проект так і не був реалізований. Внаслідок цього дедалі частіше видається, що кожен новий саміт Співдружності перетворюється на засідання президентського клубу за інтересами. У такому форматі минулого тижня у Кишиневі відбулося чергове засідання глав держав СНД. Цього разу участь у форумі не взяли президенти центральноазійських країн. Це був перший саміт, на якому офіційно було підтверджено вихід Грузії зі складу Співдружності. Натомість Україну представляв щойно призначений міністр закордонних справ Петро Порошенко та Президент Віктор Ющенко. Напередодні зустрічі інтригувало питання можливості двосторонньої зустрічі українського і російського президентів. Одначе політичного й психологічного дива не сталося. Загалом зустріч глав держав СНД проходила менш ніж годину. За цей час президенти лишень встигли погодити спільну заяву з нагоди відзначення у травні 2010-го 65-ї річниці Перемоги. Проте офіційне головне питання порядку денного — погодження антикризової стратегії держав СНД — не набуло практичного змісту. Пояснюючи це, президент Білорусі Олександр Лукашенко констатував, настільки відмінні підходи країн Співдружності, що спільного рішення ухвалити не вдалося. Це й не дивно, адже економічна складова діяльності СНД, яка завжди була особливо важливою для України, неухильно відходить на «периферію» в діяльності Співдружності. РФ більше зосереджується на форматі співпраці в межах Євразійського економічного співтовариства, до якого входять Росія, Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан. Нагадаємо, що ці країни є учасниками Організації договору колективної безпеки. Тобто обидві структури відповідають російському стратегічному баченню економічної та військово-політичної інтеграції пострадянського простору. Символом цього можна вважати й рішення російського уряду про виділення 24,4 млрд карбованців до антикризового фонду Євразійського економічного співтовариства. Натомість конкретики в альтернативному українському форматі співпраці, яким є об'єднання ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова), замало. На кишинівському саміті Азербайджан був більше заклопотаний пошуком за російського посередництва компромісів із Вірменією у процесі карабахського врегулювання. У свою чергу, нове молдовське керівництво також шукало порозуміння з президентом Росії Дмитром Медведєвим щодо проблеми придністровського врегулювання. Через це ніколи досі Україна не опинялася у такій «вакуумній» дипломатичній ізоляції, як було у Кишиневі. Це означає, що переведення проблематики СНД на «периферію» пріоритетів вітчизняної дипломатії не виправдало себе. Переважно конфронтаційний курс стосовно Росії призвів до економічних збитків. Тож дедалі частіше проблеми пострадянського простору вирішувалися не лише без України, а й всупереч її інтересам. Зважаючи на це, СНД може знайти себе у новій системі міжнародних відносин лише за умов зміни стратегії діяльності. Кожен партнер у межах СНД має відчувати себе рівним з усіма іншими. Такий підхід дасть змогу уникати конфліктів щодо погодження національних інтересів. Коли цього не відбудеться, СНД усе-таки доведеться відправити в історію дипломатії. також у паперовій версії читайте:
|