ДЕ «ВАША ЧЕСТЬ»?
Чому наші співвітчизники не хочуть звертатися до суддів «Ваша честь»? Наскільки узгоджується з дійсністю твердження про те, що наш суд — не незалежна гілка влади, а акціонерне товариство з купівлі та продажу судових рішень? Зрештою, що суд — то узаконене беззаконня?
Ці питання порушували учасники засідання національного прес-клубу «Українська перспектива».
ПРО СУДОВУ СИСТЕМУ
БЕЗ МІФІВ
Коли похитнеться опора? Вітчизняне правосуддя — це система, яка повністю замикається на самій собі. Інтереси суспільства, держави та її безпеки, «маленького українця» її не обходять.
Таку думку висловив заступник завідувача відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права імені В. Корецького НАН України Армен Нерсесян. Немає жодного сумніву в тому, що в нашій країні є велика кількість чесних і порядних суддів, але система змушує служителів Феміди працювати на себе.
Ця система може функціонувати дуже довго. Її можна порівняти з «вічним двигуном», але рано чи пізно опора під нею зруйнується й механізм обвалиться. Судді тримаються на тому, що громадяни платять податки, займаються бізнесом, дають їм роботу. Армен Нерсесян радить своїм клієнтам: якщо у вас є можливість хоча б наполовину вирішити справу без суду, скористайтесь нею. Якщо замість 10 тисяч, які ви сподіваєтеся отримати завдяки рішенню суду, маєте шанс отримати п'ять тисяч, беріть їх, тому що участь у процесі вам обійдеться дорожче. Ідеться не про витрати на адвоката.
Коли точка опори під суддями почне хитатися? На жаль, не скоро. В Україні дуже багато «сірих» і «чорних» видів господарської діяльності, завдяки яким служителі Феміди й живуть. Утім, уже нині в жебрацькій країні ми не можемо дуже довго їх годувати, а їхні апетити зростають. Щоб упевнитися в цьому, варто зайти до будь-якого апеляційного суду і подивитися, які автомобілі стоять у тамтешніх внутрішніх дворах, щоб людям очі не мозолити.
Систему можна знищити, або розбивши механізм, або вибивши з-під нього опору, яку значною мірою створюємо ми самі.
Фінал — наче лінія горизонту Водночас голова Верховного Суду Василь Онопенко не раз заявляв: у середньому лише три відсотки рішень, ухвалених судами першої інстанції, скасовано в апеляційному порядку. На його думку, це свідчить про високу якість українського правосуддя. Чи не залишив високопосадовець поза кадром той факт, що охочі оскаржувати несправедливі рішення рідко відважуються на це, адже розуміють: людина, котра вступила в судову тяжбу, прирікає себе на нескінченний марафон, фінал якого відсуватиметься, як лінія горизонту?
Прикладів, які аргументують це твердження, більш ніж достатньо. Не повторюватимемо ті, які можна назвати вбивчими (їх наводили Президент України і голова Верховного Суду, причому кожен з них мав свої). Не будемо вкотре всує згадувати успішного «колядника» Ігоря Зварича.
Народний депутат Олена Лукаш розповіла, що в Рівному людина на четвертий день після смерті... прийшла до суду й написала відмову від свого позову. Здатність оживляти покійників продемонстрував голова тамтешнього міського суду. До цієї інстанції, відстоюючи право власності на великі земельні ділянки, подали позови четверо громадян. Голова суду розписав цю справу на одного із суддів і сам ухвалив постанову про її закриття на підставі заяв сторін, які буцімто відмовилися від позовів. Одна людина із згаданої четвірки померла, але, якщо вірити документам суду, потім таки прийшла і написала відмову. Усі троє живих невдовзі запевнили, що таких заяв не писали.
Твердження про високу якість відправлення правосуддя в нашій країні Армен Нерсесян назвав міфом. Інший міф — перевантаженість суддів. На його переконання, вони не працюють. Щоб упевнитися в цьому, пропонує прийти до суду в будь-якій справі в робочий день о другій годині. Служителів Феміди в цей час немає, вони приходять аж о третій. У Сполучених Штатах звертаються до суду на порядок частіше, ніж в Україні, а суддів там менше. Однак вони не перевантажені, тому що приходять на роботу вранці і працюють до вечора. Вітчизняному мантієносцеві згідно з розкладом на одне слухання в справі дається 30–40 хвилин. У підсумку він може собі дозволити півдня не працювати — начебто вивчає матеріали, зазначає Нерсесян. Потім відправляє справу на 10, 12, 15 слухань. Це відбувається в усіх судах, у цивільних і кримінальних справах. Якщо служитель Феміди бачить, що рішення буде обов'язково опротестоване, «тягає» справу по першій інстанції, щоразу відкладаючи засідання.
Викохали
баронство... Армен Нерсесян порівняв нашу країну з Англією ХІІІ ст., де панівною ланкою влади стали барони, що викликало незадоволення лицарів і городян. У будь-якій нашій області є такі самі «барони», котрі коять усе, що їм заманеться. На це в них завжди є будь-яке юридичне обґрунтування. Кожен «барон» відповідає за якусь ділянку роботи. У прикордонних регіонах, наприклад, такою сферою є контрабанда, яка масово завозиться в Україну.
Непоодинокі випадки, коли дрібними «баронами» стають суддя, прокурор, начальник управління внутрішніх справ. Ніхто нікого з них не посуне з хлібного місця. Їм надають почесні звання, нагороджують орденами, грамотами. Їх не налякаєш нічим — громадськість у діяльності судових органів участі не бере. Передбаченого Конституцією суду присяжних за 13 років, що минули від часу її ухвалення, так і не створено.
Як можна цьому зарадити? Щоб зупинити розгул беззаконня, в Англії в ХІІІ ст. започаткували інститут роз’їзних суддів, а також суд присяжних з-поміж вільних селян, лицарів, які не перебували під впливом баронів, нагадує Нерсесян. Громадськість бодай якоюсь мірою брала участь у процесі судочинства. Навряд чи таку систему належить запозичити Україні, бо з тих часів багато чого змінилося. Та схема не ідеальна, але вона була дієвою. Проектуючи її на наші реалії, можна поставити запитання: а чи така вже погана ідея виборності суддів народом (звісно, з дотриманням всіх необхідних умов, створенням противаг, чіткою процедурою відкликання)?
Сантиметр
до абсурду Інший цікавий приклад — корпус морської піхоти США. Там є свої квазісудові органи, що накладають стягнення на солдатів і офіцерів, а також юридична служба, працівників якої поділяють на обвинувачених і захисників. З певною періодичністю вони міняються місцями. Але цим особам заборонено спілкуватись навіть у позаробочий час. Хто може нині дати гарантію, що суддя і прокурор, суддя й адвокат, які ведуть одну справу, не спілкуються в час дозвілля?
У нас достатньо нормативних актів, щоб подолати негатив, зокрема в судовій системі. Варто згадати підписаний улітку главою держави Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції». Але чи буде цей нормотворчий документ ефективним? Хто його буде застосовувати? Ті самі особи, які викохали баронство в кожній області, створили систему, коли кум контролює кума, сват свата, а брат брата?
Громадськість, адвокати, правозахисники мають боротися з цим явищем. Починати належить із себе. Одна з клієнток Армена Нерсесяна відстоює в суді свої права вже шість з половиною років, але безуспішно. Іншій, 70-річній жінці, котра має статус дитини війни, поталанило більше. Здолати їй довелося немалі перешкоди, адже вона в справі, у якій ідеться не про мільйони доларів, а про якихось 200 гривень надбавки до пенсії, опинилася сам на сам з цілою українською Фемідою, починаючи від одного з районних судів у Донецькій області і закінчуючи Верховним Судом України. Розгляд тривав п'ять років і завершився рішенням на користь позивачки.
Чи зміниться ця система? Безперечно, переконаний Нерсесян. Але з огляду на нинішню ситуацію станеться це тоді, коли залишиться останній сантиметр до того, як вона стане повністю абсурдною. Тоді люди не звертатимуться до суду.