З КНИЖКОВОГО ПОТОКУ-2009
Закінчився літній тур ХІ всеукраїнського рейтингу «Книжка року-2009». Серед організаторів конкурсу — Національна рада з питань культури і духовності при Президентові України, Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка, НАНУ.
До номінацій входять українська та зарубіжна класика, сучасна вітчизняна, науково-популярна, мистецька література та твори для дітей. Як каже президент Всеукраїнського рейтингу та аналітик книжкової продукції Костянтин Родик, конкурс намагається захистити читача від диктату ринку, який нав’язує свої кітч-цінності. Мета — дати шанс своїм «обранцям» потрапити в поле уваги, щоб вийти і в касові лідери.
Олександр Довженко в кільці спецслужб Серед лідерів рейтингу — по-своєму унікальна книга Олександра Безручка «Олександр Довженко: розсекречені матеріали спецслужб». Переповідати зміст цього документального детективу, побудованого на протоколах і доносах, немає резону. Досить сказати, що стеження за Довженком, розпочате в 1919 році, завершилось, згідно з представленими в книзі архівними документами, 1952 року. Найширше подається картина жахливого психологічного та фізичного терору 30-х років минулого століття. З акцентами на тотальному винищенні української творчої і безпосередньо кінематографічної еліти, адже одним з перших у ній був Олександр Довженко і, відповідно, його оточення, колеги, друзі — персонажі тих доносів. Письменники Микола Бажан і Юрій Яновський не раз фігурують у доповідних донощиків як достатньо сумнівні і недостатньо лояльні до влади персони, з «буржуазно-націоналістичними» поглядами. Кожний фільм Олександра Довженка — «Земля», «Іван», «Щорс» — ще на стадії підготовки «обростав» антирадянськими знахідками «пошуковців». Хоч останні із жалем зазначають: мовляв, Довженко хизується своїми дружніми стосунками зі Сталіним, завдяки чому став невразливим.
У передмові О. Безручко пише, що це лише «перша хвиля» розсекречених документів спецслужб. Олександром Довженком цікавились і французька розвідка «Сюрте», і польська «Дефензива», і німецька « РСХФ — гестапо».
За останнє десятиліття інтерес до постаті цього майстра кіно, письменника, сценариста зріс, вийшло на поверхню багато замовчуваних фактів, що змінює й погляд на творчість Олександра Петровича. Незважаючи на це, оприлюднення «розсекречених матеріалів» — явище. Документальний детектив про особистість, яка не лише йшла ніби по лезу бритви, а й творила, мріяла, боролась, долала, здавалося б, нездоланне. Не тільки кожний фільм, а й крок Довженка розглядався чи не під мікроскопом і політичної цензури, і спецслужб. Тож ким він був, «зачарований Десною»?
Висновок Олександра Безручка — кінорежисера та кінознавця: «Науковців не цікавлять прізвища секретних співробітників, які доносили на своїх колег,— то справа їхньої совісті, і не нам, людям іншої епохи, судити дітей тієї страшної доби — на все є Божий Суд». Просто шкода тих, кого та епоха підбила на злеті і забрала право стати тим, ким вони могли б бути. Ідеться про митців, знищених фізично. Їхні імена можна дізнатись хіба що з протоколів допитів і доносів.
Романтик
з «планети людей» Не дивно, що «Записники» французького письменника Антуана де Сент-Екзюпері номінувались у серії «Класика». Антон Чехов сказав, що у письменника має бути біографія. Сам він як лікар відчув це на собі, бо, мабуть, занедбана російська глибинка кінця ХІХ ст. уразила його і виховала в ньому тонкого, іронічного психоаналітика.
Сент-Екзюпері був льотчиком. Під час війни в Іспанії, звісно ж, військовим, як, утім, і в роки Другої світової. І став він також психоаналітиком, літаючи над землею, романтиком. «Я писав «Планету людей» із пристрастю, щоб сказати своєму поколінню: ви — мешканці однієї планети, пасажири одного корабля!». Хіба й для наших сучасників, для наступних поколінь це не актуально? Можливо, небо й навчило його цінувати на землі такі людські цінності як дружба, незрадливість, доброта і любов до планети Земля. Бачачи страхіття, Сент-Екзюпері писав не про це, а про благородство, яке й робить людину людиною.
Та й, власне, його сюжети, його герої народжувались, можна сказати, під час виконання ним професійної роботи пілота. В останні дні 1935 року він разом зі своїм механіком Прево вирушає в дальній переліт з Парижа до Сайгона. У Лівійській пустелі літак розбився. З цієї катастрофи, яка ледь не завершилась для нього смертю, він виніс такі почуття, враження, що під їхнім впливом написав і «Планету людей», і «Маленького принца», і незавершену «Цитадель». Після другої аварії (це було у Гватемалі) Сент-Екзюпері тиждень не приходив до тями через сильний струс мозку, переломи кісток. Але повернувся до життя, польотів, книжок.
«Мені завжди була ненависна роль спостерігача»,— тримається свого духовного кредо письменник. А вже 31 липня 1944 року літак Екзюпері зник у безвісті. Можливо, упав у море, збитий фашистським винищувачем. За три дні до визволення Франції. Дивовижно й те, що у липні 1945-го його мати, яку він вважав своїм ангелом-охоронцем, отримала листа: «Мамочко! Я б так хотів, щоб Ви не хвилювались за мене і щоб лист дійшов до Вас. Мені дуже добре. Зовсім добре. Мені тільки сумно від того, що я так давно не бачив Вас...».
У «Записниках», які в Україні видано вперше, читач не знайде жодного постулату, що суперечить творчості Сент-Екзюпері. Це перший том чотиритомного видання, яке, хочеться сподіватись, буде надруковане. Справа в тому, що книга складається з п’ятьох блокнотів і нотатника. Він не збирався їх видавати. Це «непричесані думки» — роздуми, нашвидкуруч зроблені нотатки. Проте з них добре видно інтелектуала, не спостерігача, якого цікавить усе, що відбувається на Землі, де не все гаразд, де війна за війною. Цікавлять його наука, мистецтво, філософія, релігія, політика. І нічого з приватного інтимного життя. Наведу один з таких роздумів Екзюпері над тим, що нині становить ще більшу проблему і дедалі загрозливіше ставить питання, звернене до всіх на «планеті людей»: «Пріоритет мас над елітою? Ніколи. Пріоритет матерії, життєвого рівня над духом? Ніколи. Пріоритет логіки над певним ірраціональним, властивим людині? Ніколи. Спорідненість у соціалістичній доктрині з тими, хто палить церкви і плює на аристократію? Ніколи. Який освічений французький комуніст наважиться захищати такі погляди?»
У передмові до одного з французьких видань П’єр Шерв’є написав, що сам порядок викладу записників письменника на шляху до читача «...висвітлює допитливість, властиву розуму Сент-Екзюпері,— коли інтуїція інколи заступає пізнання — що веде його, мов предтечу, до принципу ДНК або реактивного літака».
Вартовий «служби дитинства» Яка може бути «Книжка року» без літератури для дітей? Ця номінація так і називається — «Дитяче свято». Тут у число «неймовірної сімки» ввійшли одразу два твори того, згадавши «Тореадорів із Васюківки» якого, одразу ж усміхаєшся. Що поробиш, то бестселер не одного покоління. Десь там, у минулому столітті, «Тореадорів» екранізували. І діти писали листи на ТБ із замовленням показати цей фільм...
Ім’я автора закладено в пам’яті тих, хто вже виріс і, може, вже має й своїх онуків, вимагати й вимагати Нестайка. Тепер маємо кольорові видання «Найновіші пригоди Колька Колючки та Косі Вуханя» та «Неймовірні детективи». Як завжди карколомні пригоди і резонне запитання: «Невже це все відбувається в нас?». А де ж? Просто фантастичне поєднання народного фольклору з міським. І сучасні діти. Утім, і дорослі також. Ну де ще може бути Рослинка-Веселинка? «Рослинка-Веселинка пізнається по запаху,— пояснив учитель.— Хто її понюхає, одразу засміється і сміятиметься цілий день». «Приколіст! — сказав Колько.— Такого вчителя в нас ще й не було». Воно-то так, бо дійсно, як на обкладинці своїх «Неймовірних» написав сам письменник, любов прихильників «...відчуваю щодня, отримуючи величезну кількість листів не лише від окремих читачів, а й від цілих класів. Тому мене дуже непокоїть, коли дітлахи віддають перевагу комп’ютерним іграм, телебаченню, а не книжці».
Хто знає, перевагу чому віддадуть завтра? Та й коли із цим категорично погодитись, то тоді звідки стільки різноманітних дитячих малюнків, якими ілюстровано «Найновіші пригоди»? «Приколіст!» — цілком резонно можна відповісти на це. Після пошуків тієї ж Рослинки-Веселинки діти добре спатимуть, і ніякий Пан Морок їм не шкодитиме. Особливо, коли на сторожі їхнього сну та духовного здоров’я вартує Всеволод Нестайко. Бо його перлинки — самі веселинки!
Звісно, лідерів цього конкурсу є значно більше. І це чудово, бо розширює можливість вибору на книжковому ринку.