ПІЛЬГИ
ЧИ «ЖИВІ» ГРОШІ?
В Україні з її 46-мільйонним населенням зареєстровано 19,5 мільйона пільговиків. Цю цифру навів глава держави, виступаючи зі щорічним посланням у Верховній Раді. Такого не витримає жодна економіка світу, резюмував Президент.
ЗАМІНА БЕЗМЕЖНОЇ
КІЛЬКОСТІ ПРИВІЛЕЇВ
АДРЕСНИМИ СУБСИДІЯМИ ДАВНО НАЗРІЛА
Навіщо інвалідові
безплатний проїзд? Керівник держави закликав радикально зменшити кількість пільг, насамперед наданих за професійною ознакою. Адже щоб фінансово забезпечити наявні привілеї, щороку необхідно понад 29 мільярдів гривень (це дорівнює видаткам усіх місцевих бюджетів країни). Право на них регламентують майже півсотні нормативно-правових актів.
Стан вітчизняної системи пільг і шляхи її оновлення обговорили представники громадських організацій та органів влади під час засідання за «круглим столом», яке проводилося в рамках проекту «Реформування системи пільг та привілеїв в Україні— наближення до європейських стандартів». Реалізує його Центр громадської адвокатури за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Юристи презентували своєрідний каталог пільг (за їхніми словами, неповний), у якому їх нараховується 611.
Право на соціальний захист — центральне конституційне право, його дотримання є важливою складовою загальнодержавної політики. Але ця розгалужена система виявилася недостатньо ефективною. Намагання знайти баланс справедливості призводить до протилежних результатів. У багатьох випадках не береться до уваги матеріальне становище особи, яка отримує пільги. Наприклад, на транспорті ними користується понад 25 категорій (від пенсіонерів до депутатів), хоча не секрет, що в народних обранців зарплата є достатньою, щоб оплатити проїзд. Намагання полегшити життя пенсіонерам (середні доходи цієї категорії становлять 900 гривень) є логічним, поширення такої пільги на тих, хто отримує 20 тисяч щомісяця, скидається на торжество абсурду. Крім того, неефективно витрачаються бюджетні кошти.
Не всі соціально незахищені верстви населення можуть скористатися пільгами, які їм належать за законом. Як може реалізувати право на безплатний проїзд житель сільської місцевості, де немає громадського транспорту або кількість автобусних маршрутів обмежено? Або хворий, прикутий до ліжка чи інвалідної коляски? Для них такі пільги є символічними і навіть непотрібними.
Не можуть люди скористатися й деякими необхідними пільгами. Скажімо, селяни часто не можуть реалізувати право на пільгове отримання твердого палива через його обмежений обсяг. Ще одна перепона — слабка поінформованість. Умови надання пільг постійно змінюються, і не всі здатні повсякчас відстежувати нормативно-правову базу з цих питань. Отож вищими є шанси в тих, хто володіє достатньою інформацією або має потрібні зв'язки.
26-річний «пенсіонер» Багато нарікань викликає зловживання пільгами. Їхніх різновидів налічується понад 600, користувачами є понад 40% населення, отже, контролювати цей процес складно. Багато спритників користуються правами, які не належать їм за законом, роздобувши в той чи інший спосіб відповідні документи. Найбільше таких зловживань на транспорті. Трапляються екзотичні випадки: за повідомленням «Всеукраїнської експертної мережі» на одному з вокзалів затримали 26-річного молодика, який намагався проїхати в дизель-поїзді... з пенсійним посвідченням. Знову-таки йдеться про неефективне використання бюджетних коштів.
Закономірно, що за таких умов профінансувати всі необхідні пільги неможливо. Підприємства відмовляються надавати послуги пільговикам, якщо не визначено, хто відшкодовуватиме їхню вартість. У багатьох випадках такий механізм визначено, проте він часто є далеким від досконалості. Як наслідок — через брак фінансування потерпають комунальні підприємства та транспортна галузь.
Ще одна проблема — не ведеться облік наданих на пільгових засадах послуг, що теж таїть у собі спокусу недофінансування і є джерелом корупції. Не найкращим чином позначається й брак норм або їхня завищеність. Наприклад, кількість поїздок для пільговиків не обмежено, а це виливається в надмірність споживання транспортних послуг.
Складним є законодавство про пільги — до нього постійно вносяться зміни. У законах про державний бюджет може бути передбачено призупинення чинності деяких професійних чи інших пільг.
Збитки, яких зазнає сама тільки житлово-комунальна галузь (профільний міністр Олексій Кучеренко обачливо називає це вартістю), становлять мільярд гривень на рік. Високопосадовець вважає, що нинішня політика пільг (разом із заниженими тарифами) себе вичерпала, вона потрібна була попередній владі для того, щоб завершити процес приватизації у відносно спокійній обстановці.
На думку голови Центру громадської адвокатури Леоніда Тарасенка, причиною майже кризового стану в системі пільг є те, що її успадковано від радянських часів. Проте в СРСР вони виконували іншу функцію: насамперед це була винагорода за сумлінну працю, безперервний трудовий стаж, пов'язані з професією шкідливі умови або заслуги перед державою. Після розпаду Союзу пільги в Україні почали розглядати як форму захисту малозабезпечених верств, вони перетворились на вид допомоги, стали частиною «доходів» найменш захищеної частини населення. Згодом розпочався процес економічно необґрунтованого надання пільг різним категоріям громадян, зокрема за професійною ознакою. У підсумку виявилось, що держава не спроможна фінансово забезпечити навіть ті пільги, які потрібні для соціально вразливих членів суспільства.
Нині держава здійснює кроки до вдосконалення системи надання передбачених законодавством пільг. Створено «Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги» та міжвідомчу комісію при Кабінеті Міністрів для впорядкування цієї чутливої сфери.
Громадські та правозахисні організації теж висловили ініціативу зробити внесок у реформування системи пільг та привілеїв, їхнього впорядкування та правового регулювання. Відповідно до програми «Реформування системи пільг — наближення до європейських стандартів» аналізуватиметься досвід інших країн, планується підготувати й лобіювати пропозиції щодо змін у цій сфері.
Не повторити
помилок Росії Значна частина і державних мужів, і громадськості вбачає порятунок у монетизації пільг. Переходити до неї пропонують невідкладно, доки остаточно не зруйнувалися галузі, які найбільше потерпають від недофінансованих послуг, наданих пільговикам. Водночас лунають застереження від необачного форсування необхідних змін.
Адресність допомоги гарантує її ефективність та соціальну справедливість. Найпереконливіше це ілюструє приклад з безоплатним проїздом. Пенсіонери, чорнобильці, інваліди в сільській місцевості, які не в змозі користуватися такою пільгою, отримають адресну грошову субсидію і матимуть можливість самим визначати, на що витратити надані кошти.
Серед опонентів монетизації є не тільки звичайні громадяни, які непокояться, що їх укотре обмануть. Заперечує й чиновництво, яке має зиск від непрозорого розподілу бюджетних коштів за складнощів, притаманних системі пільг.
Для багатьох прихильників нових підходів пересторогою є досвід Росії. Там 2004 року вирішили замінити натуральні пільги грошовими субсидіями.
Замість того, щоб запроваджувати такі радикальні зміни в кілька етапів, майже всі пільги були скасовані одразу. Крім того, обсяг компенсацій був визначений на рівні, значно нижчому за реальні витрати населення на послуги, що надавалися на пільгових засадах. Запровадження грошових компенсацій збіглося в часі з підвищенням цін на послуги (воно не раз відбувалося й раніше, але не позначалося на добробуті «пільговиків»). Тому монетизація в російському варіанті неминуче призвела до повсюдних і тривалих акцій протесту.
Запровадження адресних субсидій — давно назріле питання, однак щоб уникнути дискредитації, ця реформа потребує ретельної підготовки і поетапного впровадження.