МІЖ ВІЙНОЮ І МИРОМ
Коли у червні 2006 року у Джубі у південному Судані розпочались переговори про мир, усі були сповнені оптимізму. Адже вони мали завершити один із найтриваліших конфліктів в Африці. На жаль, досі не вдалось зняти напруженість у регіоні, де збіглись інтереси багатьох країн.

Група заколотників із Lord's Resistance Army (LRA — Божа армія опору) з 1987-го вела жорстоку боротьбу проти уряду Уганди. Поступово війна спрямовувалась проти цивільного населення, і більшість жертв конфлікту походила з етнічної групи ачолі з північної Уганди. Перед угандійською армією (UPDF) було завдання захистити суспільство, але вона не завоювала довіри населення. Вояки змушували людей масово переселятись у «захищені селища», які насправді були таборами біженців. У цих селищах-таборах у жахливих умовах жило понад 90% мешканців північної Уганди протягом багатьох років.
Детальний опис і аналіз історії конфлікту зробити вкрай складно, як це часто спостерігається у подібних ситуаціях, особливо в Африці, бо відсутні об'єктивні та нейтральні інформаційні й аналітичні матеріали. У світових медіа LRA здебільшого зображували бандою фанатиків, очолюваною Джозефом Коні, який обґрунтовував боротьбу винятково релігійно-містичними мотивами і прагнув розбудувати державу на основі десяти Божих заповідей.
У 1994 році LRA створила свою постійну базу у Судані. Заколотників підтримував уряд північного Судану, який, у свою чергу, користувався допомогою Божої армії опору для дестабілізації південного Судану. Така двостороння співпраця закінчилась, коли у січні 2005-го Міжнародний кримінальний суд видав вироки на головних ватажків LRA (включно з Джозефом Коні) й звинуватив їх у злочинах проти людства. Ця зміна політичного клімату змусила LRA прийняти пропозицію мирних переговорів. Таким чином, у червні 2006 року розпочався мирний процес у Джубі, який багато хто вважав історичним.
Незважаючи на численні злети і падіння, мирний процес відбувався надто швидко. Протягом 21 місяця було підписано п'ять протоколів стосовно всебічного вирішення конфлікту, у тому числі більшої економічної підтримки для населення на півночі та їхньої участі в уряді, припинення бойових дій, роззброєння і реінтеграції бойовиків LRA та створення механізмів імплементації й моніторингу. У квітні 2008-го мала бути підписана кінцева угода про мир спочатку Джозефом Коні, а через чотири дні президентом Мусавені, який вважав спільну церемонію неприйнятною, бо це ставило б його на один рівень із лідером Божої армії опору.
На жаль, Коні на церемонію не з'явився. Подальші спроби підписання договору закінчились нічим: усі офіційні представники делегації включно з лідерами ачоа приїжджали, а Коні, головна особа драми, уникав зустрічі. Остання спроба підписання договору відбулась наприкінці листопада 2008 року. Що ж сталось? Чому історичний процес не відбувся?
Головним у мирних переговорах є таке питання: «Чи партії, які беруть участь у конфлікті, насправді зацікавлені його мирним завершенням?». Чергова проблема стосується зацікавленості у продовженні боротьби всіх груп, які відіграють важливу роль у конфлікті, мобілізовані для участі у перемовинах.
Аналізуючи мирний процес у Джубі з цієї точки зору, можна окреслити деякі ключові проблеми. Взаємна відсутність довіри від самого початку була перешкодою у переговорах. Вироки Міжнародного кримінального суду також вважаються перешкодою мирному процесові: Коні не хоче підписувати будь-які договори до скасування вироків. Ураховуючи, скільки він може втратити, а скільки здобуде в разі підписання мирної угоди, його зацікавлення мирним процесом викликає сумніви. Чимало його дій свідчать, що погоджуючись на переговори, він хотів лише «тягнути» час.
Щодо угандійського уряду, то президент Мусавені ніколи не приховував позитивного ставлення до військового вирішення проблеми. Він погрожував LRA війною ще у червні 2008-го. Крім цього, продовження конфлікту (навіть низької інтенсивності) виправдовує високі витрати на армію і суперечливі та неоднозначні політичні рішення. Стосовно держави, яка перебуває в стані війни, не можна ставити таких самих вимог щодо демократії, визнання і дотримання прав людини.
Делегація з північного Судану, котрий тривалий час підтримував LRA, не бере участі у переговорах. Божа армія опору багато років має свою базу в Судані, а з 2005 року також у Конго. Чимало бойовиків LRA не є угандійцями, і переговори лише з урахуванням інтересів угандійської частини групи є неповними.
Після чергових невдалих спроб підписати договір Уганда разом із Суданом та Конго ухвалила рішення напасти на LRA на території Конго. Заколотники створили там базу у національному парку Гарамба. Спочатку вони не воювали у Конго і не знущались над місцевим населенням, бо розглядали базу радше як місце переховування і відпочинку. Проте з 2008-го LRA нападала на тамтешні села, вбиваючи, викрадаючи і грабуючи людей, але заперечуючи свою причетність до подібних дій.
Уряд Конго тривалий час не реагував на присутність Божої армії опору через наявність багатьох інших проблем, особливо на східних територіях, і кількох груп заколотників, які воюють між собою. Чимало подібних угруповань з сусідніх країн, наприклад із Уганди, використали хаотичну ситуацію в Конго, щоб оселитись там і звідти вести військові операції. Після масованих нападів на населення три найбільш постраждалі держави вирішили раз і назавжди розправитись із LRA — принаймні таким був офіційний план. Проте операція, як завжди, закінчилась катастрофою для людей.
Підготовлені за підтримки нещодавно створеного американського «Африкому» (американський центр командування, створений у 2007 році для координації й проведення операцій на території Африки), бойові дії завершились повним провалом. Через запізнення вертольотів (нібито через непогоду) спеціальні підрозділи фактично проґавили Коні, який встиг утекти. Те саме зробила і більшість його армії.
LRA жахливо відігралась на місцевому населенні. Починаючи з 23 грудня вона нападала на багато сіл у східному Конго. За достовірними оцінками, там загинуло 900 осіб. У двох селах спалено церкви разом із людьми. Підрозділи MONUC, пoпри те, що це — найчисленніша місія ООН у світі, надто розпорошені на величезній території Конго і не в змозі захищати населення. Залишені напризволяще, люди в багатьох селах намагаються взяти справу у свої руки і мобілізуються на боротьбу у разі наступних нападів.
Зовні виглядає так, що громадянська війна в Уганді закінчилась. Та це не означає, як видно з останніх боїв, що завершилась боротьба із Божою армією опору. Заколотники знайшли нове місце для баз у Конго, частково оперуючи також на території Судану і Центрально-Африканської Республіки. Все більше надходить повідомлень про озброєння Судану, який, очевидно, готується до референдуму на тему автономії південного Судану у 2011 році. Це відкриває для LRA можливість зміцнитись на цій території. Тим більше, що північний Судан буде, у разі конфлікту, знову готовий підтримувати LRA і воювати її «руками».
Як довго Уганді вдасться на власній території (якщо навколо виникатимуть збройні конфлікти) утримати мир — не відомо. Якщо уряд країни продовжуватиме обмежувати участь значної частини суспільства в економічному розвитку і ухваленні рішень, то різні заколотники й рухи опору матимуть сприятливі умови.
Шанс на мирний процес утрачено. Замість включити всі зацікавлені партії й за допомогою детального аналізу проблем створити можливість справжнього примирення, віддали перевагу поспіху і нетерпінню. На жаль, у подібних випадках часто важливішим видається звичайне підписання протоколів і договорів, ніж тривале і стабільне вирішення. Зазвичай це погано завершується. Нині не відомо, до якої міри конфлікт охопить Уганду, Конго, Судан чи Центрально-Африканську Республіку. Проте можна бути впевненим, що, в разі чого, найбільше постраждає цивільне населення.

Євген ПЕТРЕНКО

також у паперовій версії читайте:

---