ВЕЛИКИЙ
КОМЕДІАНТ
Кумедний чоловічок у незграбних величезних черевиках, куценькому піджачку і касторовому капелюсі смішно чимчикує вулицями великого міста. На нього чатують різні несподіванки і пригоди, не завжди веселі та приємні, утім, він дивиться на нас з екрана своїми чорними, завжди сумними очима і усміхається лише кутиками вуст: подивіться довкола — життя прекрасне, бо в ньому завжди є місце любові, доброті, справедливості. Й назавжди врізається у пам’ять — такий собі потішний клошар, маленький мандрьоха з великим серцем і загостреним почуттям власної гідності. А насправді — найбільший комік в історії світового кінематографа, актор, сценарист, режисер, композитор і продюсер усіх своїх фільмів, який до сліз зумів розсмішити світ.
120 РОКІВ
ТОМУ
НАРОДИВСЯ
Ч. С. ЧАПЛІН «Я, Чаплін Чарльз Спенсер, син актора Чапліна, народився у Лондоні. Мій батько був чудовим коміком, мама співала в опереті, а пізніше у вар’єте. Дитинство провів у Лондоні, в Іст-енді — районі бідняків»,— так починається автобіографія Чапліна. Тож факти його життя, епізоди дитинства знаходять жвавий відгук у майбутніх кінострічках. Саме дитячі роки сформували його як особистість, а сценки з життя лондонської бідноти стали канвою більшості фільмів.
«Ми жили,— згадує старший брат Чарльза, Сідней,— у злиденній кімнатці й здебільшого впроголодь. Ні у мене, ні у Чарлі не було черевиків. Пам’ятаю, як мама знімала свої туфлі й віддавала тому, чия черга була йти по дармову юшку для бідняків — єдиним нашим харчем на цілий день». То були суворі роки випробувань. Коли помер батько, Чарлі не виповнилося й п’яти, а Сіднею дев’яти. Заробітку матері не вистачало навіть на харчі, не те що на квартплату, тому хлопцям часто доводилося закидати на візок матраци, вузлики з убогим вбранням і мандрувати по найбідніших кварталах Лондона в надії знайти притулок. Зі спогадів голодного і нужденного дитинства черпав майбутній геній німого кіно сюжети своїх фільмів. Маленький чоловічок з вічно сумним поглядом— родом із дитинства Чарлі.
Першою школою для хлопця стала вулиця з її багатством характерів, образів, сюжетів, жанрових сценок: «Я часто запитую себе: чи не завдячую своїм успіхом у пантомімі дару, що перейшов до мене від матері? Стоячи біля вікна нашої злиденної квартирки, мама часто годинами спостерігала за тим, що відбувалося на вулиці, й відтворювала жестами, мімікою, очима події,— пригадує Чаплін.— Спостерігаючи за матір’ю, я навчився не тільки виражати почуття за допомогою жестів і міміки, а й розуміти сутність людини... Вміння спостерігати за людьми— ось найголовніше і найцінніше, чого навчила мене мама; я почав спостерігати смішні дрібні риси людей та, імітуючи їх, змушував людей сміятися!»
Перші виступи Чарлі пройшли, звісно, на лондонських вулицях, де він смішив людей, заробляючи на прожиття. Пошук сцени привів його в трупу відомого антрепренера, одного з королів англійського мюзиклу Фреда Карно. А наполеглива праця допомогла розкритися як талановитому комедійному акторові.
Доленосною для Чапліна стала гастрольна поїздка до США, коли його гру помітив продюсер М. Сеннет і запропонував контракт із кінокомпанією «Кістоун». Голлівуд на той час був глухою провінцією, задвірками світового кінематографа, втім, йому ми завдячуємо появою кінозірки ХХ ст. Чарлі Чапліна.
Першим фільмом за його участі була короткометражна комедія «Заробляючи на життя», яка вийшла на екрани на початку 1914 року. Актор багато працює (34 фільми за рік!), але все більше його не влаштовують сюжети кінострічок, у яких знімається. Примітивізм жартів і ситуацій, куди потрапляє його герой, дратують, і він намагається іронізувати над ним, у його кепкуваннях уже присутня думка, а не просто трюк. Із часом глядач помічає сумний погляд одинокого героя, а в «Іммігранті» (1917) з’являються перші прикмети зіткнення Чарлі з ворожою дійсністю. Картина вийшла на екрани через кілька місяців після вступу Америки у Першу світову війну, і саме після прем’єри почалося цькування Чапліна в реакційній пресі через його нібито вороже ставлення до Сполучених Штатів.
У 20-ті роки Чарлі Чаплін заснував власну кіностудію і почав випускати повнометражні фільми, в яких був не лише актором, а й сценаристом, режисером, композитором. Усього за один рік він став широковідомим як один із найталановитіших коміків американського кіно, що дало йому змогу незабаром завоювати творчу незалежність. З великим успіхом пройшла тепла і людяна стрічка «Малюк». Глядач звернув увагу на в’їдливий сатиричний образ каторжника-втікача, створений Чапліном у «Пілігримі». У картині «Парижанка» (1923) він виступив лише як режисер, але йому вдалося створити фільм, зовсім не схожий на американську мелодраму, — це був справжній кінороман, витончений, мудрий. У вступних титрах картини записано: «Людство складається не з героїв і зрадників, а з простих чоловіків і жінок». Проте, мабуть, через новаторство фільм так і не визнали американські кінокритики.
Безсумнівним успіхом став фільм «Золота лихоманка» (1925) — пародія на голлівудські мелодрами, в яких герой проходить шлях «від злидаря до багача». Справжнім шедевром, вершиною творчості майстра і винайденого ним стилю — переплетінням дивакуватої ексцентрики, судного ліризму й гострої сатири — став його перший звуковий фільм (лише музичний супровід) «Вогні міста» (інша прокатна назва — «Вогні великого міста»). Це історія кохання безробітного волоцюги до сліпої квіткарки.
У 1940-му виходить стрічка «Великий диктатор», яка стала демонстрацією громадянської позиції митця. У картині великий комедіант зіграв свою останню роль в образі Чарлі — єврея-перукаря, а також фашистського главаря. У післявоєнному фільмі «Мсьє Верду» Чаплін показав безробітного, котрий змушений убивати багатих жінок, до яких він залицявся, щоб прогодувати сім’ю. Незвичність матеріалу викликала у США хвилю обурення і жорстку кампанію проти Чапліна, котрий не витримав цькувань і назавжди виїхав із Америки, оселившись у Швейцарії разом з дружиною Уною — донькою знаменитого американського драматурга Юджина О’Ніла.
Попри своє кіношне амплуа невдахи, Чарлі Чаплін користувався неабиякою популярністю у слабкої статі. Проте це не завжди давало позитивні відчуття чи задоволення, радше навпаки— кілька розлучень, судових позовів, скандалів у пресі. Будучи одруженим чотири рази і маючи одинадцятеро дітей, Чаплін знайшов своє щастя саме з Уною О’Ніл.
У Європі він зняв ще три фільми. Серед них — «Вогні рампи» (1952) — багато в чому автобіографічний: історія останнього кохання старого клоуна, якого зіграв сам режисер. Хоча Чаплін знову досяг тут дивного поєднання ліризму й комізму, картина поступалася його найкращим стрічкам, як, утім, і відверто зла сатира на Америку «Король у Нью-Йорку» (1957). Мелодрама «Графиня з Гонконгу», де актор з’явився в епізодичній ролі пароплавного стюарда, була явним провалом. Більше Чаплін фільмів не знімав і на екрані не з’являвся.
1977 року він тихо відійшов у небуття в оточенні найближчих йому людей.
Переоцінити внесок Чарлі Чапліна в скарбницю світової культури, зокрема кіномистецтва, практично неможливо. Він володів дивовижним умінням поєднувати комічне з ліричним і трагічним, талантом сатирика, який висміює все, що заважає людям щасливо жити.
Актор назавжди залишиться символом неповторної майстерності кінобуфонади, яскравої фарсової іронії й трагікомедії, явищем воістину наднаціональним. Немає в світовому кінематографі іншого митця, слава якого була б такою ж великою і тривалою. Ось уже скільки років з’являвся Чарлі Чаплін на екрані, викликаючи захоплення глядачів і критиків. За цей час згасли тисячі інших кінозірок, а він продовжує бути улюбленцем публіки. Геній Чарлі Чапліна позитивно вплинув на розвиток світового кінематографа, рівних йому там так і не з’явилося.