«МАШИНА ЧАСУ» ВІД УКРАЇНСЬКИХ ПОЛІТИКІВ
ЧОМУ СИЛЬНИМ СВІТУ ЦЬОГО ПОДЕКУДИ ВДАЄТЬСЯ ТЕ, ЧОГО НЕ ЗМОГЛИ НАЙВІДОМІШІ ПИСЬМЕННИКИ-ФАНТАСТИ? Українська народна приказка «Доки бідні, доти й рідні» знову підтвердила свою справедливість на ґрунті вітчизняної політики. У часи «газової війни» з Російською Федерацією українські Президент і прем'єр, бодай, намагалися демонструвати якусь спільну позицію. Однак після відновлення постачання і транзиту «блакитного палива» усе стало на свої місця. В українському новітньому розумінні, звісно... Варто згадати, що від газових домовленостей та підписаних контрактів президентська сторона далеко не в захваті. Однак, навіть попри палку нелюбов до Юлії Тимошенко, домовленості лають обережно. Наприклад, позавчора один із заступників керівника канцелярії глави держави — Ігор Пукшин — глибокодумно заявив, мовляв, газові контракти можуть комусь не подобатися, однак не виконувати їх немає підстав. Утім, головний конфліктний момент тижня, що минає, пов'язаний не з російськими енергоносіями. В українських верхах знову дійшли до кадрових розбірок. Після перипетій навколо голови (чи все-таки екс-голови?) Фонду державного майна Валентини Семенюк таких гучних кадрових «стусанів» не було. «Не прячьте ваши денежки по банкам и углам...» Йдеться про Володимира Стельмаха, якого народні депутати, спеціально зібравшись у понеділок на позачергову сесію, позбавили посади голови Національного банку. Процедура того, як саме це було зроблено, на перший погляд не витримує жодної критики, оскільки Президент Віктор Ющенко так і не зробив подання до Верховної Ради про звільнення головного банкіра країни. Народні обранці просто скасували рішення своїх попередників ще із четвертого (!) скликання про призначення Володимира Семеновича на посаду голови НБУ. Автори відповідного нормативного акта посилались на те, що парламентська постанова від 16 грудня 2004 року «Про призначення Володимира Стельмаха головою Національного банку України» була ухвалена з порушенням відповідної процедури. Вочевидь, не зайвим буде нагадати, що то були за часи. Тодішнє призначення Стельмаха відбулося після рішення Верховного Суду про проведення третього туру президентських виборів, але ще до нашого з вами остаточного походу на дільниці. Стельмах тоді повернувся до НБУ тріумфатором — за нього проголосувало понад чотири сотні депутатів. (При тому, що нинішня ідея про скасування цього рішення отримала підтримку лише у 227 обранців). У грудні 2004-го відбулася своєрідна компенсація за те, як Стельмаха було відсторонено від керування в Нацбанку двома роками раніше. А людина, котра «успадкувала» від нього посаду — Сергій Тигіпко — наприкінці 2004 року надовго зник із телеекранів та газетних шпальт. Тоді ніхто навіть подумати не міг, що через чотири роки тодішня найближча соратниця Віктора Ющенка — Юлія Тимошенко — лобіюватиме повернення Тигіпка до НБУ. А Тигіпко цього хоче? Проте такого повернення не сталося — за це проголосувало лише 183 парламентарі. Причин наразі називають кілька. Одна з найвірогідніших — не надто палке бажання Сергія Леонідовича повертатися у нацбанківську «річку». По-перше, він і нині почувається непогано, як один із радників глави уряду. А очолити боротьбу за порятунок банківської системи від нинішньої фінансової кризи — ризикований вчинок. Бо питання: «Хто виявиться переможцем у такій боротьбі?», напевно, тривалий час залишатиметься відкритим. По-друге, Сергій Тигіпко — політик досвідчений і встрявати у президентсько-прем'єрські розбірки без стовідсоткових гарантій нормальної праці в подальшому навряд чи готовий. От і виходить, що навіть найзатятіші бютівці, коментуючи події навколо НБУ цього тижня, визнавали: поки що доведеться покерувати в головному банку держави Анатолію Шаповалову — першому заступникові Стельмаха і найближчій до нього людині. Власне, на момент парламентських перипетій Шаповалов (через відсутність свого безпосереднього керівника) і так виконував ці функції. І навіть на «світлі депутатські очі» з'явився. Звичайно, усі його пояснення парламентарів не заспокоїли і не переконали. Вони піддали Шаповалова шаленій критиці (в якій між рядків читалася ще одна відома приказка: «Кажемо Шаповалов — розуміємо Стельмах»). Однак представники Партії регіонів відмовилися підтримувати ідею з таким відстороненням Володимира Стельмаха з посади. «Регіонали» люди не мстиві? Ось тут починається найцікавіше. Річ у тім, що прецедент зі своєрідними «звільненнями» почався з представника Партії регіонів. Його ім'я — Віктор Янукович, якого 1 грудня 2004 року народні депутати також зняли з посади прем'єр-міністра доволі сумнівно. У ті буремні часи парламент не міг відправляти керівника Кабміну у відставку, оскільки ще не сплив рік від моменту ухвалення Верховною Радою програми уряду. У грудні 2004-го зробити це з Януковичем міг лише тодішній президент Леонід Кучма. Однак у нього, як відомо, були інші плани на майбутнє нинішнього «лідера опозиції». Саме тому у парламенті тоді виникла ідея: скасувати власну постанову про ухвалення програми Кабінету Міністрів Януковича, а після цього голосувати за його відставку. Той «трюк» не був вирішальним у досягненні мети Помаранчевої революції. Однак на загал підсилював позиції Віктора Ющенка в очах його тодішніх прибічників в Україні та за її межами. До честі «регіоналів» слід визнати, що вони краще розуміються на тонкощах права, ніж їхні опоненти. Бо цього разу, маючи таку чудову нагоду, бодай, таким чином відомстити Ющенкові за «ляпас» чотирирічної давнини, вони, як було сказано, не доклали рук до звільнення Стельмаха. Хоча, напевно, вони й так знали, скільки голосів отримає постанова. За нинішніх розкладів вирахувати це не так важко. Улюблений президентський прийом Після результативного голосування за таке своєрідне відсторонення від влади в НБУ Володимира Стельмаха працівники президентського Секретаріату активно почали доводити незаконність парламентської постанови. Однак парадокс полягає в тому, що Віктор Ющенко не раз і не двічі за бажання позбутися якогось невигідного йому чиновника застосовував такий спосіб, як це зробили народні депутати. Достатньо згадати, як із Конституційного Суду прибрали Сюзанну Станік і Валерія Пшеничного. Або як позбувся крісла екс-керівник Київської обласної адміністрації Євген Жовтяк... Найсвіжіший приклад — осіннє рішення Президента про скасування власного ж указу про призначення судді Київського окружного суду Володимира Келеберди. Того самого, котрий «насолив» Ющенкові, визнавши його указ про розпуск ВР від 8 жовтня незаконним. Питань немає: пан Келеберда, безумовно, перевищив свої повноваження. Однак процедура його відсторонення також не була бездоганно чистою. Виходить, що проти Володимира Стельмаха (читай — Віктора Ющенка) застосували його улюблений прийом. Більше того, якщо Президент вирішить оскаржити нинішнє парламентське рішення в Конституційному Суді, він ризикує отримати рішення, котре поставить під сумнів низку його власних кадрових рішень. Хоча, може, й не ризикує. Адже Конституційний Суд в Україні також, як би сказати м'якше, надзвичайно принциповий до букви закону... СРСР відроджуватимемо? Наступна колізія, котра може виникнути після згаданого парламентського рішення: як бути з купою документів, що їх упродовж більше чотирьох років справно підписував Володимир Стельмах як голова Національного банку? Бо виходить: раз постанова про його призначення скасована, то й легітимного керманича головної фінансової установи в державі у нас давно немає. Нехай ще у стабільні часи сяк-так можна розібратися, а після початку кризи, коли деякі рішення НБУ можна вважати доленосними... Абсурдність ситуації довершується тим, що НБУ, згідно з Конституцією, є ще й суб'єктом законодавчої ініціативи. Отже, виходить, що усі законопроекти, подані до Верховної Ради за підписом Володимира Стельмаха (значна частина з них уже ухвалена), нині також треба скасовувати? Щодо цих нюансів найвлучніше висловився Нестор Шуфрич. За його словами, скасовуючи певні рішення в такий спосіб, можна доголосуватися до відновлення Радянського Союзу... Знову емісія? Захопившись обговоренням винайденої політиками у такий спосіб «машини часу», експерти не надто активно дискутують на тему: навіщо Юлії Тимошенко потрібна відставка Володимира Стельмаха? Тим часом з цього приводу існує чимало цікавих версій. Одна з них полягає у тому, що Прем'єр-міністр будь-що воліє отримати доступ до «друкарського верстата» з метою проведення емісії. Річ у тім, що бюджет-2009, за результатами роботи української промисловості в січні, катастрофічно не виконується. Хоча остаточних підсумків не підбито, зрозуміло: проблем не вдасться уникнути. Власне, вони виникли ще в грудні, причому не тільки і не стільки на рівні державного кошторису, скільки в місцевих скарбницях. Варто зауважити, що деякі територіальні громади (зокрема й столиця, що взагалі небачено!) досі навіть не затверджували своїх бюджетів. З приводу можливої емісії можна розмірковувати багато, але чи не доречніше було б згадати початок 90-х років? Тоді, нібито теж попервах, ніхто не передбачав, що ціни на окремі продукти почнуть щодня зростати у кілька разів. Але ж тоді ми були надто недосвідченими, а нині он у нас скільки мудрих і далекоглядних політиків... Ярослав ГАЛАТА також у паперовій версії читайте:
|