ЩО РОБИТИ З ПЕРСОНАЛОМ І ЗАРПЛАТОЮ?
Нинішня фінансово-економічна криза в Україні не є чимось новим. Ми пережили кризи 1994, 1998 і 2004 років. Чи зробили висновки для себе? Чи врахували свої помилки? Чи знаємо, що робити сьогодні, завтра? З іншого боку, не тільки наша держава переживає кризу. Тому не зайвим буде питання про те, наскільки реально використовуємо «чужий» досвід у цьому плані.
Одна із консалтингових компаній (Hay Yropn), що працює в Україні, провела дослідження, поставивши запитання: «Як ваше підприємство реагує на кризу?». Було опитано керівників або представників керівної ланки 115 компаній, що працюють в Україні (третина з них — представники малого бізнесу, дещо більше — 20 відсотків — середнього, 19 відсотків — компанії з кількістю персоналу до 1500 осіб, інші — понад цю цифру). Дослідження засвідчило, що український бізнес нічого не навчився з попередніх кризових років, нинішня криза застала його зненацька, так що він не готовий працювати, так би мовити, в екстремальній ситуації. Про це свідчить те, що на запитання «Чи скорочуєте ви чисельність персоналу?» ствердно відповіли 35 відсотків опитаних керівників компаній, зокрема 50 відсотків на виробництві й в автобізнесі, на третину зменшиться кількість працівників фінансового сектора і до 30 відсотків в інших галузях економіки. На 40 відсотків «схудне» кількісний склад бізнесових структур, що надають послуги. У 40 відсотках опитаних компаній «уріжуть» або закриють маркетингові відділи, у 20 відсотках скоротять служби персоналу, у 28 відсотків скорочення буде в секторах фінансів і бухгалтерського обліку, а у чверті опитаних скоротять відділи продажу.
Резонно виникає «вічне» запитання, що робити? Експерти підказують, що кваліфікованих робітників, котрі становлять ядро, слід зберігати за будь-яку ціну. Може навіть піти на те, щоб вони тимчасово виконували не «свою» роботу. Далі йдуть поради, які для нас, особливо старшого покоління, незвичні, бо його представники працювали майже завжди на постійній основі (та й в проекті Трудового кодексу пріоритетом є постійна робота).
На думку директора консалтингової компанії Валерія Марциновича, українським бізнесменам варто передовсім переглянути умови найму робітників, відмовившись від пріоритету надання роботи на постійній основі на користь найму за контрактом. Це забезпечило б гнучкість у використанні персоналу, що важливо в умовах кризи, як це робиться на Заході. В Україні такий метод використовується лише у сфері надання сервісних послуг.
Дослідників здивувала також відповідь на запитання «Чи змінили ви плани підвищення зарплат в умовах кризи?». 24 відсотки опитаних не підвищуватимуть зарплату, 25 відсотків — підвищать, але на менший рівень, ніж збиралися, і 42 відсотки роботодавців підвищуватимуть.
Експерти зауважили, що в Україні дещо відмінна від західної практика винагороди за працю, особливо щодо преміювання. Премії зазвичай надають без урахування підстав, невмотивовано, що не спонукає персонал високопродуктивно працювати. Тут їм слід повчитися в західних компаній, де грошові винагороди надають за довгостроковий планомірний результат, що дає робітникові мотивацію до праці, вдосконалення своєї майстерності, можливість ставити перед собою нові завдання й досягати їх.
Як мовиться, мораль цієї байки, тобто дослідження, така: персонал потрібно здебільшого не скорочувати, а прагнути зберегти, перевиховати відповідно до кризових умов (з цією метою до топ-менеджменту необхідно залучити кваліфікованих фахівців із досвідом вирішення антикризових завдань замість молодих людей, котрі такого досвіду не мають). Щодо оплати праці, то її, очевидно, не слід зменшувати, посилаючись на кризу, а зробити її гнучким і надійним стимулом до поліпшення якості роботи, а, отже, якості життя працюючого.
Якщо українські бізнесмени цього не зроблять і будуть надалі бездумно позбавлятися від «зайвих» робітників, погано буде не тільки «зайвим», а згодом й роботодавцям, особливо, коли настане час відновлювати роботу в попередніх масштабах, а робити це буде нікому й доведеться набирати, вчити, виховувати новий персонал.