ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ГРАНІ ІСТОРІЇ
І БУДІВНИЧИЙ, І ВОЇН
Правління Павла І позначилося відновленням козацького врядування в Україні. Проте після смерті імператора почався відкат до катеринінських порядків. Олександр І виступив прибічником абсолютизму. Через два роки після початку царювання він призначає на посаду київського генерал-губернатора Олександра Петровича Тормасова (1752–1819). Він був героєм Вітчизняної війни 1812 року, Георгіївським кавалером. Народився в сім’ї родовитих дворян, з 20 років — на військовій службі.

На початку кар’єри на нього звернув увагу князь Григорій Потьомкін-Таврійський, який планував остаточно підкорити Чорноморське узбережжя та Крим. Для здійснення своєї мети він зібрав під російські знамена козаків розгромленої Січі Запорозької. Князь відряджає Тормасова до Криму для приборкання «заколоту» татар.
Коли в Михайлівському палаці вбили імператора Павла І і оголосили про його смерть, солдати Преображенського полку, не повіривши цьому, відмовилися присягати новому государеві Олександру І. Генерал Тормасов також виявив нерішучість. Лише після показу тіла покійного імператора відбулася присяга на вірність новому государеві Олександру І, сину вбитого Павла І. У 1803 році О. Тормасова призначають Київським генерал-губернатором. Він повертає на службу усунених раніше чиновників та офіцерів. Водночас з тюрем звільнили людей, заарештованих «таємною експедицією». Губернатор довів до відома каральних органів, що будь-які тортури мають бути припинені, «під страхом неминучого і суворого покарання».
У країні почали діяти «Комісія зі складання законів» та наказ про «Вільних хліборобів», який полегшив становище кріпаків. Відповідно до «Плану розвитку середньої та вищої освіти» в Києві, інших містах України були впорядковані система і програми викладання в навчальних закладах, відкрито Харківський університет. Надавалася автономія радам викладачів, але фактичне керівництво та контроль залишалися за губернатором та його адміністрацією.
На початку XIX ст. було побудоване приміщення першого міського театру. В архівах збереглося розпорядження О. Тормасова міському архітекторові Андрію Меленському визначити для будови театру місце біля підніжжя гори, яка «прилягала до старого Києва в суміжній площі, що зветься Кінною (нині — Європейська.—Авт.), по лівому краю дороги, яка веде з Печерська на Поділ». Місце було обране вдало, наприкінці Хрещатика, який з часом став центральною вулицею міста. Театр будували протягом 1804–1806 рр. Його передали за контрактом власникові трупи Д. Шираю, який відкрив перший театральний сезон у Києві. У ложах сиділи дворяни, чиновники й сам губернатор, який дорожив своїм дітищем. Міська влада підтримувала театр, що проіснував до 1851 р.
За вказівкою губернатора на Печерську звели будівлю губернських присутственних місць навпроти Царського палацу. Архітектор Меленський розробив проект. Будівлю зруйновано в середині XIX ст., під час спорудження Печерської фортеці.
У 1805 р. постало питання про будівництво кам’яної церкви Різдва Христового на Подолі, на Поштовій площі. Тут пізніше відспівували Тараса Шевченка в дні перенесення його праху з Петербурга до Канева. Церкву зруйновано в епоху сталінізму. В наш час її відбудували на старому місці. За генерал-губернатора будували церкву Миколи Доброго, Гостинний двір на Подолі, а також пам’ятник на честь повернення Києву Магдебурзького права. Серед киян (іноді й у літературі) побутує ще й друга його назва — «пам’ятник Хрещення Русі». Це 18-метрова колона, встановлена на постаменті з трьома арковими прорізами. Поруч був і восьмигранний басейн з фонтаном. Проводилися роботи з облаштування Набережної дороги вздовж Дніпра, яка була улюбленим місцем прогулянок киян.
У Києві на початку правління губернатора Тормасова медичне обслуговування городян здійснювалося практичними лікарями і двома лікарнями. У 1805 р. громадським коштом відкрито міську лікарню. У місті виникла епідемія віспи. Незважаючи на вжиті губернатором заходи, смертність залишалась високою.
У роки правління О. Тормасова в місті таємно діяла масонська ложа «Три колони», організована поміщиком Єлізеном. До неї належала ліберальна знать, прогресивно налаштовані дворяни та різночинці. Боротися з масонами губернатору було важко (за ними був встановлений таємний нагляд поліції), у верхах вимагали ліквідації цієї ложі.
У Києві в той період не було мостів через Дніпро, але в казні бракувало грошей на ці споруди. Виникла складна ситуація. Тормасов наказав виготовити плавзасоби для обслуговування населення та потреб міста.
Настав час, коли Тормасову довелося розлучитися з Києвом. На початку турецької війни (1806 р.) його призначили Ризьким губернатором. А 1808 р. О. Тормасова відправляють до театру військових дій головнокомандувачем військ у Грузії. Генерал виявив енергію, здібності та вміння у діях проти турків.
Розпочалася війна Франції і Росії. Наполеон перейшов кордон 12 червня 1812 р. Україна в його планах ставала колонією Франції. Проти 600-тисячної армії Наполеона Росія виставила три армії під командуванням Багратіона і Тормасова. Головнокомандувачем став М. Кутузов.
На початку війни армія генерала Тормасова змагалася на київському напрямі. Після атаки французів він відступив до Луцька. Проти генерала Тормасова Наполеон відрядив потужні сили. Частина армії Тормасова захопила Брест, розбила генерала Кленгеля. Це мало велике моральне значення як перший успіх у відбитті наступу французів. Тормасов брав участь у битвах під Малоярославцем, В’язьмою, Червоним і з головною армією перетнув кордон імперії. Коли Михайло Кутузов через хворобу залишився в Бунцлау, генерал тимчасово перебрав на себе головне командування. Дії його підлеглих підтверджували стійку репутацію командира. Після війни його призначили московським генерал-губернатором. Останній рік життя кавалерійський генерал граф Олександр Петрович Тормасов важко хворів, але не перестав виконувати обов’язки генерал-губернатора. Він помер у Москві і з почестями похований у церкві Донського монастиря.

Лев КУДРЯВЦЕВ
також у паперовій версії читайте:

• МАЕСТРО І ЙОГО КОНЦЕРТМЕЙСТЕР...
• ЖИВЕ ВОЛОКИТИНСЬКА ПОРЦЕЛЯНА

назад »»»